Ні для кого не є таємницею, що значна кількість віруючих в Україні є вірянами Української православної церкви Московського патріархату, що насправді є відгалуженням Російської православної церкви. При цьому Українська православна церква Київського патріархату називається ними неканонічною і розкольницькою.

Залишмо поки що осторонь питання канонічності і з'ясуймо дещо інше.

Згідно тих же канонів православ'я віруюча людина має почитати не лише самого Бога, Святе Сімейство і янголів, а й святих – праведників, мучеників, преподобних тощо. Тож, які святі визнаються Російською православною церквою?

Серед інших ми знаходимо тут дуже цікавих персонажів, зокрема російських князів і царів, канонізованих Москвою.

Як от, наприклад, усім відомий новгородський князь Олександр Невський. Це той, хто був вірним васалом Орди і підступно підкорив їй Великий Новгород. Ось що каже про нього видатний російський історик і археолог, академік РАН В.Л. Янін: «Александр Невский, заключив союз с Ордой, подчинил Новгород ордынскому влиянию. Он распространил монгольскую власть на Новгород, который никогда не был завоёван монголами. Причём выкалывал глаза несогласным новгородцам, и много за ним грехов всяких».

Ще один одіозний російський святий — ростово-суздальський князь Андрій Боголюбський. Це той, хто 1155 року підступно вкрав із Вишгорода ікону Пресвятої Богородиці, а 1169 року сплюндрував і розграбував стародавній Київ, у тому числі церкви і монастирі.

Або канонізований не так давно останній російський імператор Микола ІІ. Це той, хто 9 січня 1905 року дав наказ на розстріл мирної демонстрації робітників у Санкт-Петербурзі, за що був прозваний Миколою Кривавим.

Тож виникає питання, чи дійсно віруючі УПЦ МП вклоняються зазначеним святим? Невже ніхто з них не замислювався, чи варті ці постаті поклоніння?

Сьогодні в Росії все сильніше чутно голоси щодо канонізації чи не найбільшого душогуба за всю історію людства Йосипа Сталіна. То що, нащадки закатованих Голодомором і Гулагом будуть вклонятися і йому?

УПЦ МП давно вже стала провідником «русского мира», а точніше його п'ятою колоною, що сьогодні марширує на наш святий Київ.

Тож очевидно, що поряд з декомунізацією Україні конче необхідна демосковізація і, перш за все, дистанціювання від Московської церкви. Бо вона – явний ворог усього українського, починаючи з мови і закінчуючи державністю. І московські святі зайвий раз це підтверджують.