Цей чоловік увійшов в історію як революціонер і демократ, борець за звільнення народів Росії від царської тиранії. Його ім'ям названо вулиці й селища, йому встановлено численні пам'ятники, зокрема й в українському місті Тульчині. Йдеться про одного з організаторів і керівників Південного товариства декабристів Павла Пестеля.

Однак думка про нього сучасників була зовсім іншою. Його батько був генерал-губернатором Сибіру і прославився нечуваною жорстокістю. Тож майбутній декабрист виховувався в родині, яка аж ніяк не відрізнялась «демократичністю».

Ось що пише про Пестеля російський публіцист М. І. Греч у своїх «Записках»: «... какая была его цель? Сколько я могу судить, личная, своекорыстная. Он хотел произвести суматоху, и, пользуясь ею, завладеть верховной властью в замышленной сумасбродами республике ... Достигнув верховной власти, Пестель дал бы, несомненно, волю отцовской крови, сделался бы жесточайшим деспотом».

Втім, судіть самі. У «Руській правді» — конституції майбутнього справедливого суспільства — вождь декабристів писав, що необхідно «узнавать, как располагают свои поступки частные люди, образуются ли тайные и вредные общества, готовятся ли бунты, делаются ли вооружения частными людьми ..., происходят ли запрещенные собрания и всякого рода разврат, собирать заблаговременно сведения о всех интригах и связях иностранных посланников и блюсти за поступками всех иностранцев, навлекших на себя подозрение и соображать меры противу всего, что может угрожать государственной безопасности».

І далі він зазначав, що ці відомості «могут быть получены единственно посредством тайных розысков. Тайные розыски или шпионство суть посему не только позволительное и законное, но даже надежнейшее и почти, можно сказать, единственное средство, коим высшее благочиние поставляется в возможность достигнуть предназначенной ему цели». При цьому Пестель планував мати в майбутній республіці 50 тисяч жандармів, а пізніше збільшити це число до 112 тисяч. Для порівняння, в Росії у 1916 році було «усього лише» 15 тисяч жандармів.

А ось як вирішувалося в «Руській правді» національне питання: «1. Решительно покорить все народы, живущие к северу от границы ... между Россией и Персией, а равно и с Турцией ... 2. Разделить все кавказские народы на два разряда: мирные и буйные. Первых оставить в их жилищах и дать им российское правление и устройство, а вторых — семейно переселить во внутренность России, раздробить их меньшими количествами по всем Русским волостям ... 3. Завести в кавказской земле русские селения и всем русским переселенцам раздать все земли, отнятые у прежних буйных жителей, дабы всем способом изгладить на Кавказе даже все признаки его обитателей и обратить сей край в спокойную и благоустроенную область русскую».

Як бачимо, і російським самодержцям, і «вождям усіх народів» було в кого повчитися. Саме так вчинила Катерина ІІ, яка після ліквідації Запорозької Січі виселила колишніх запорожців на Кубань, а їхні землі роздала російським поміщикам, які заселяли їх своїми кріпаками – російськими селянами. Так вчинив Сталін, який у 1944 році депортував з Криму кримських татар, заселивши їхні оселі вихідцями з Росії.

І саме так намагається зараз чинити Путін, знову заселяючи анексований і насильно відірваний від України півострів сучасними росіянами. Та й методи дізнаватися «как располагают свои поступки частные люди, образуются ли тайные и вредные общества, готовятся ли бунты, делаются ли вооружения частными людьми» нинішній російський диктатор вочевидь запозичив у свого попередника. Тож путінська «демократія» в Росії має давні й усталені традиції, ведучи їх ще з декабристського заколоту. От тільки чи потрібні ці декабристські традиції Україні?

На світлині: парк декабристів у містечку Кам'янка в Черкаській області (садиба родини Давидових)