От сиджу і дивлюся на фото Шуфрича в Криму. По словам Шуфрича – не раз " у него сжалось серце" і " это было романтическое путешевствие на авто".

Я дивлюсь на знайомі обриси гір, на стрункі кипариси що впинаються в кримське небо. І на цю регіональну суку з ялтинською цибулею в руках. Яка саме тепер вирішила, що можна не ховатись вже. Мені знайомий кожен метр підпірної стіни, кожен бордюр і здається, що й кожен камінчик асфальта. Ялта-Симферополь. Мені теж стискається серце – так я хочу туди, де я народилася і виросла, де народилися мої діти. Але тепер їх вбрали би у військову форму і дали розбирати автомат. Або щось "розміновувати". І співати пісні "слава референдуму" маршируючи строєм. І я наступила на своє серце заради їхнього майбутнього.

https://ua.krymr.com/a/viyskova-prysyaha-z-pershog...

В цієї істоти на фото – в Ялті багато клонів. З Донбасу – ті, що лягали під українські танки, а накликавши війну на свою землю – втекли у Крим. Вони зараз лежать на моєму пляжі, ходять по моїй Набережній, вдихають моє повітря з гір, напоєне соснами.

Напевно, коли вони дивляться на донецький аеропорт, зруйновані будинки своєї Батьківщини– в них нічого не стискається. Хіба сфінктер.