Ми обурюємось на президента Франції за його загравання з путіним, за врахування його інтересів, намагання організувати перемовини, яких прагне росія, зберегти обличчя путіну.

Думаю, ми його погано розуміємо. Пропоную розглянути ширший контекст.

Він заявив про гарантії безпеки від Франції для росії і Путіна на майбутніх мирних переговорах.

Ця заява відбулась уже за два дні після робочої поїздки Макрона у США і зустрічі з Байденом. Хіба можливо, що ця заява неузгоджена з Байденом і американською елітою? Вони з Байденом не дійшли згоди, посварились і незадоволений Макрон на емоціях заявив щось на користь путіна?

Звісно, на такому політичному рівні це неможливо. План таких зустрічей і позиції сторін узгоджуються заздалегідь.

Вони розігрують доброго і злого поліцейського. Емануель Макрон взяв на себе публічну роль доброго поліцейського, адвоката диявола у спілкуванні з відвертим злочинцем. Він розуміє, що викличе на себе шквал критики і у Франції, і серед союзників, і пішов на це свідомо.

Це в схоже на роль темного лицаря, коли він на себе бере провину за злочин, якого не здійснював, задля суспільного блага.

Для сил, що боряться зараз з російською агресією, небезпечно виступати єдиним фронтом і відверто називати ворога ворогом. Доводиться розігрувати цю неоднозначність, розтягувати придушення росії, очікувати дозрівання нових регіональних сил у росії, щоб не провокувати ескалацію аж до ядерної війни. Багато кого влаштувало б якесь мирне переговорне завершення війни. Франція бере на себе лідерство поміркованих сил.

На мою думку, навіть США і Велика Британія більше хочуть поміркованого результату, тобто не розвалу росії і повалення влади путіна, а його погодження на свою поразку, виплату репарацій і потім зняття санкцій. Але вони не можуть діяти помірковано, бо це означає кволу боротьбу і повільний програш.

Є немало країн, які хочуть такого ж результату і не мають сили діяти агресивно, щоб примусити росію відступити. Вони воліють висловлюватись і діяти помірковано. Для таких Франція грає роль противаги політиці США. Хто не може агресивно і активно допомагати Україні, того слід мобілізувати у клуб гуманітарної і грошової допомоги.

Клуб поміркованих країн підтримує для путіна картину неузгодженого Заходу і мотивує його поводитись адекватно, щоб не втратити своїх останніх поміркованих та намагатись перетягнути їх на свою сторону, коли Захід ослабне. Росія і справді в цю гру втягнулась, бо не жаліє ніяких коштів на інформаційну війну і задіяла тисячі своїх агентів впливу. Це всіх влаштовує.

Погодьтесь, що це хитра і потрібна партія.

Вона підтримує у росії надію, ілюзію можливого виграшу. А тим часом її справи у війні, економіці і політиці тільки погіршуються. Росія продовжує слабнути і програвати. Війна і придушення росії відбувається керовано і прогнозовано.

Погодьтесь, що це краще, ніж якщо б була створена чітка воєнна коаліція як під час наполеонівських війн чи у Першу Світову. Тоді росія не мала б ніяких надій вирвати когось на свою сторону із ворожої коаліції. Вона була б зайнята створенням своєї воєнної коаліції, а якщо з цим виникли б проблеми, то швидко збагнула неминучість переносу війни на територію росії і своєї поразки. Така війна призведе до самозахисту росії ядерною зброєю, а отже не слід відкладати, потрібно починати раніше і застати переважаючих суперників зненацька.

Як бачимо, практика чесних політичних заяв, без спроб домовитись і підіграти ворогу в історії Європи уже була. Це була епоха війн з повною мобілізацією ресурсів. Цього в наш час ніхто не хоче.

Тому мають бути такі як Емануель Макрон, які вдають, що ми спілкуємось, можемо домовитись, мости не спалені, ненависті і війни до переможного кінця у нас немає, можна відступити, відіграти, визнати і виправити помилки, і все буде як раніше)

І я думаю саме тому у центрі Європи впевнено себе почуває надійний союзник росії Угорщина з Віктором Орбаном. Невже у західної коаліції немає сил його притиснути? Звісно є. США можуть навіть Китай притиснути. Угорщину з Орбаном навмисне не чипають. Це удавана слабкість. Політика дотримання правил війни і боротьби, не переходу червоних ліній.

Я впевнений, що Макрон не є наївним слабаком, який справді намагається проводити політику помиритись і домовитись з Путіним, навіть на його умовах, аби не було війни.

Він вдає це. Він може навіть справді з кимось із союзників провести розмови про інтереси путіна і доповісти суспільству, що говорили про можливості порозумітись з путіним. Якщо це треба, щоб буйний не вдавався до ще більшої буйності, а бачив друзів і прагнув підтримувати з ними відносини, то така гра цінна і потрібна.

Макрон бере не себе роль адвоката диявола, яка коштує багато репутаційних втрат йому і Франції. Але ця роль має один бонус. Коли все ж таки росія дійде до визнання своєї поразки і перемовин, вона не прийде з повинною головою до яструбів (США, Великобританії, України). Вона буде розмовляти з більш нейтральними і дружніми, хто не вступав у значну конфронтацію, обіцяв гарантії безпеки, може поговорити з союзниками про зменшення покарання і ще якісь помʼякшення наслідків.

Адвокат диявола, який тільки вдає, що захищає інтереси диявола, а насправді є гарантом того, що диявол погоджується на перемовини і гру по правилам, — це складна, невдячна і благородна роль. Хай у клубі добродіїв мене вважають слабаком і слизьким типом, зате я зіграю свою важливу роль у ослабленні злодія і нашій перемозі. Для нього це важливіше героїчної бійцівської репутації.