Незабаром вибори. Боротьба за крісла в повному розпалі. А це означає, що нових внутрішніх політичних конфліктів не обминути. Черговий з них стався між співзасновниками партії «За життя». Стало відомо, що Євген Мураєв покинув партію. Такі дії нардепа негайно назвали проектом Банкової. Сам Мураєв звинувачує Рабіновича в роботі на чинну владу. Розібратися в ситуації, що склалася, допоможуть факти.

У травні 2016 року Вадим Рабінович заявив про те, що «Опозиційний блок» недостатньо радикально діє і як опозиційна партія не відбулася, саме тому він вирішив покинути її ряди. Однак, для того, щоб зберегти мандат, Рабінович з фракції виходити відмовився. У червні того ж року Євген Мураєв залишає фракцію «Опозиційного блоку». А вже в липні екс-опоблоковці презентують політичну силу — «За життя».

Разом з тим загострюється риторика Рабіновича по відношенню до недавніх однопартійців. На той момент він починає активно звинувачувати Опоблок у співпраці з чинною владою. Однак, стверджувати, що дані заяви були геть безпідставними, теж неправильно. Існує інформаціяпро те, що окремі представники «Опозиційного блоку» нерідко підтримували законопроекти, які були на руку правлячій коаліції. Слід зазначити, що окремі нападки лідера «За життя» звучать на адресу Сергія Льовочкіна. Він навіть вимагав від СБУ розслідувати наявність нерухомості в нардепа у Франції. Одним з найгучніших звинувачень в бік лідерів «Опозиційного блоку» стала публічна заява Рабіновича в жовтні 2017 року ефірі телеканалу «112 Україна» про їхню причетність до організації замаху на нього.

У чому тільки не намагався викрити своїх колишніх соратників глава партії «За життя». Але що відбувається далі? Як же з часом змінюється риторика Рабіновича по відношенню до «Опозиційного блоку»?

Згідно з результатами соціологічних досліджень, рейтинг партії «За життя» склав лише 4,5%, а рейтинг самого Рабіновича як потенційного президента — 3,6%. Можна припустити, що для того, щоб поліпшити картину, Рабінович заручається спочатку підтримкою Медведчука, а після — закликає «Опозиційний блок» об'єднатися. Заради електоральної підтримки, Рабінович тут же забуває про зв'язок Опоблоку з БПП, про який стверджував раніше. І стає зрозуміло, що «За життя» — це черговий політичний проект, а розкол Опоблоку не більше ніж гра на публіку.

Навпроти, критика чинної влади з боку Євгена Мураєва з кожним наступним роком стає більш жорсткішою. Про це свідчать його заяви: «Влада задіяла адмінресурс напередодні місцевих виборів» (2015 рік), «Мир настане, як тільки змінимо владу, яка заробляє на війні» (2016 рік), «Пожежі на складах — це спроба влади приховати масштаби крадіжок» ( 2017 рік), «Влада примудряється бути трохи вагітною, але зовсім неадекватною» (2018 рік). Це певним чином свідчить, що підозри Мураєва в зв'язку з Банкової малоймовірні.

З цього, можна зробити висновок, що окрім як через ідеологічні розбіжності, у Мураєва не було причин виходити ні з Опоблоку, ні з партії «За життя». Судячи з усього, Євген Мураєв вирішив не брати участі в заплутаній і складній грі Рабіновіча- Льовочкіна-Медведчука і чинної влади, а боротися за електорат, створивши власну опозиційну силу. Тим самим відверто демонструючи прагнення стати загальнонаціональним політиком.