В 2019 році в Україні доволі швидко і суттєво змінилася влада. Володимир Зеленський за рахунок величезної впізнаваності та всенародної любові, разом з шаленою відразою до колишніх політиків — отримав впевнену перемогу на президентських виборах. Вже через три місяці йому вдалося на власному рейтингу успішно провести парламентські вибори і забезпечити своїй партії «Слуга народу» — монобільшість у парламенті. І ось тепер у нас третя хвиля отримання влади – тепер вже на місцевих виборах. Якщо перші два етапи пройшли швидко та успішно, то з третім, вочевидь, існує проблема. Річ у тому, що владу у регіонах неможливо просто призначити як уряд чи губернаторів, а її потрібно отримати через довіру висловлену на виборах. Та це неможливо за умови, якщо поточний рівень підтримки місцевої влади вищий ніж центральної. «Слуга народу» на цьому етапі зіштовхнулася з дилемою: або маючи величезні можливості у парламенті змінювати під себе законодавство і разом з силовими інструментами змусити місцеві еліти йти на співпрацю, або йти у чесну боротьбу, і цілком імовірно, її програти в більшості регіонів. Очевидно, що рішення ще не прийнято, і воно буде дуже не просте…

Ми пам'ятаємо, що Володимир Зеленський нам обіцяв «зшити країну», а на практиці виходить, що його оточення всіляко штовхає президента на конфлікт з мерами великих міст. Якщо довіряти соціології — то вже через 5 місяців саме ці мери переоберуться і виступлять проти центральної влади ще потужніше! На мою думку — це створить інституційний конфлікт між центром і регіонами., що лише посилить наростаючу політичну кризу. Все більше стає зрозуміло, що керівництво партії «Слуга народу» своїми недолугими діями і перемінливими рішеннями, переслідуючи свої корисні цілі і завдання, ймовірно створить проблеми для президента. А президент потім буде вимушений виправляти різні безглузді ініціативи представників своєї партії, наприклад такі як представництво в двох перетинах областей, або подолання п'ятивідсоткового бар'єру в масштабах країни, що нещодавно були анонсовані як зміни до Виборчого кодексу.

Зважаючи на той факт, що у своєму нещодавньому інтерв'ю Олександр Корнієнко підтвердив, що кадрового резерву в них і донині немає — то можна цілком повірити в те, що як і на парламентських виборах кандидати будуть вибиратися дуже швидко і лише певними критеріями описаними в інструкціях, що зараз лише розробляються. Це очевидно закладає величезний ризик того, що місця в списках будуть продаватися, і що туди можуть потрапити темні особистості, і представники як епохи Порошенко, так і епохи Януковича. Вже є підтвердження того, що організаційну роботу на місцях виконують люди, яких пов'язують навіть «тітушками».

Складається враження, що пропонуючи завідомо непрохідних кандидатів у частини партійного керівництва є мета: або продати місця у списках, або просто отримати вигоду від використання величезних ресурсів під час місцевих виборів.

Нас попереду чекають дуже непростих і цікавих 5 місяців передвиборчої кампанії. Залишається сподіватися, що по завершенню формування місцевої влади у нас не почнеться протистояння між центром і регіонами.