Щодня ми все частіше бачимо як «тріщить по швах» вся державна машина, всі міністерства, відомства і інституції, бо в момент зміни курсу і турбулентності навантаження на всі окремі вузли і на весь механізм – найбільші. Якщо подивитись на те наскільки всі світові процеси пришвидшуються і змінюються – то стає зрозуміло, що світова пандемія «коронавірусу» напевно стане завершальною дією цього етапу розвитку світу.

За таких умов державні інституції, які в Україні не здатні трансформуватися швидко, все більше втрачають свою роль як центри впливу і прийняття рішень – а інші центри впливу цю роль лише набирають. Але при цьому реальна влада переходить в руки олігархів, силовиків і регіональних еліт. Дуже мало залишилося точок опори в українському суспільстві, здатних підтримувати законність і функціонування державних інститутів, що працюють на консолідацію суспільства. Таким центрами сили і тяжіння на сьогодні є Президент Зеленський, окремі депутати, духовні лідери, волонтери, військові, та ряд окремих особистостей.

В цьому процесі — мета олігархів «перетягнути на себе ковдру» реального впливу нам давно знайома, але хто на іншому боці їм може протистояти? Ми сподівалися, що це будуть нові антикорупційні органи та їх очільники, але останні 5-6 років довели їхню слабкість та недієздатність. Якщо подивитись на прикладі ДБР та його попереднього керівника Романа Труби – то тут взагалі «картина маслом», адже коли все відомство зробило менше в запиті суспільства на пошук і доведення ймовірних злочинів Порошенко ніж наприклад один Андрій Портнов зі своєю групою юристів – то ми одразу розуміємо хто чого вартий. І взагалі, цей приклад дуже показовий, бо якщо уважно простежити за його роботою останнім часом – то стає зрозумілим, чому серед українців зараз така увага до нього і до його роботи. Він відповідає на існуючий запит «демонстрації результату», який вже давно панує в суспільстві. Ми всі хочемо бачити в діях політиків і керівників дієвість, по принципу: «сказав-зробив»! Зрозуміло, що в такому політично-поляризованому соціумі як наше ніколи не буде однозначного ставлення, але результати роботи описують людину краще ніж слова: він з командою системно займалися зняттям Генерального прокурора Рябошапки — вони домоглися свого, планомірно викривав «патріотичну корупцію» — і розкрив офшорні рахунки та факт ухилення від податків з боку Святослава Вакарчука (за що потім той навіть пішов з посади лідера партії «Голос»), а про його роль у справі збору доказів проти Порошенко – взагалі знає вся країна.

Не зважаючи на той факт, що нинішній президент Володимир Зеленський зробив собі політичний імідж на протиставленні Порошенку, і логічно, що саме він мав би бути хедлайнером в виконанні вимог виборців на посадку Порошенко, фактично саме Портнов зробив цю роботу. Кількість зібраних ним матеріалів та доказів, кількість поданих судових справ та старання у звільнені з посади Рябошапки (який де-факто був адвокатом Порошенко), в підсумку дозволили зняти останні перешкоди для пред'явлення підозри колишньому президенту за скоєні злочини. Сьогодні Портнов для українців, та зокрема тих хто постійно прикутий до новин, щось на кшталт комісара Катані, і тому багато хто уважно стежить за його наступним кроком.

Вся суть у тому, що коли правоохоронне відомство, на яке покладаються конкретні функції, по факту з ними не справляється, але при цьому є окремі персони, що їх втілюють – то не варто дивуватися, що саме до них прикута особлива увага, і що результати їхньої роботи щоразу набирають більшої ваги.

Дуже хочеться сподіватися, що люди на керівних посадах держорганів, значимих для нас — почнуть нарешті професійно виконувати свою роботу, проявлять необхідну волю і витримку, та забезпечать очікуваний результат! Бо інакше роль громадського сектору продовжить рости, а державного стрімко зменшуватись – а тоді ми вже можемо і не зібрати до купи цю розхитану державну машину.