Чим насправді є новітній конституційний діалог: передвиборчий популізм, реальна необхідність, чи головний політичний виклик сучасності?
Започаткувавши власні спостереження за конституційними ініціативами, я продовжую аналіз того, про що говорять головні політики, що нині впливають на наше життя, і в чиїх руках наше сьогодення і найближче майбутнє. В цьому процесі я повернувся до базових засад цього питання, та вирішив індуктивно дослідити поточну актуальність цієї теми. Я побував в трьох великих містах України, поговорив з багатьма людьми, проаналізував їх настрої, та спробував зрозуміти їх бачення нашого найближчого майбутнього.
Найперше, що мені стало зрозумілим, це те, що ТОП-теми запропоновані ключовими політиками, їхні гасла з біг-бордів, теми головних телевізійних ефірів, як і раніше, досить далеко від того, що турбує більшість активного населення нашої країни. Для більшості тих, за чию підтримку і чиї голоси ведуть боротьбу наші лідери, є важливим питання матеріального забезпечення себе і своєї сім'ї та більш-менш прогнозоване майбутнє. В цих запитах до влади практично відсутня потреба «великого суспільного договору», який нам пропонують політики, і що є ключовим в пропозиціях конституційних змін головних лідерів: Тимошенко, Порошенко, Бойко та інших. В принципі, так було завжди, що простим громадянам не зрозумілі тонкощі «великої політики», але, на мою думку, це важливий сигнал для тих, хто зараз пише, або вже корекцію тексту майбутньої конституції, як основи нової політичної системи (чи нової «перезаснованої держави»). Цілком очевидно, що зараз розпочато активне змагання за народну підтримку, і зараз, в рамках нарощування цієї підтримки, всі лідери, як діючі так і майбутні, готові дослухатися до основних запитів суспільства. Наприклад, для того, щоб розраховувати хоч на підтримку, що дає шанси на політичне майбутнє, діючий президент Петро Порошенко, може перед президентськими виборами пообіцяти прийняти і закон про імпічмент, і закон про опозицію, і ще і ще багато всього, а Тимошенко для інтеграції всіх до свого грандіозного плану «перезаснування держави» має залучати максимально широкі верстви населення, що вона зараз достатньо успішно і робить. Зараз конституційна дискусія лише набирає оберти, але масштаби обіцяють бути значними! Чого лише варта промокампанія Тимошенко «Нового курсу країни», велика кількість біг-бордів по всій країні, масштабний рівень форуму проведеного 15 червня, значна кількість експертів, що долучаються до написання тексту конституції. Та в цьому всьому головне – це здатність втілити це все потім у життя! Звідси я бачу необхідність прорахунку тих ключових моментів, без яких це не вдасться зробити.
На моє переконання, за діючої політичної системи, змінити конституцію неможливо без згоди на те президента та підтримки цієї ідеї парламентською коаліцією, де бажано, має бути представлена політична сила президента. Серед всіх кандидатів у президенти, що мають шанс перемогти лише три лідери мають свої сформовані значні політичні сили і свій стабільний електорат. Це Порошенко і БПП, Тимошенко і Батьківщина, Бойко і Опоблок. Решта ймовірних переможців президентських виборів практично не мають шансів встигнути створити настільки потужну політичну силу, щоб вона могла стати ключовою в наступному складі парламенту і в підсумку дати згоду на зміну конституції та назбирати 300 голосів в парламенті для її прийняття. Згідно з усіма соціологічними опитуваннями, елементарною логікою, і за моїм особистим баченням, найслабшим серед цієї трійці є Юрій Бойко і Опоблок. Пояснень одразу декілька: по соціологічним опитування та прорахункам він програє іншим кандидатам у другому турі президентських виборів, його електорат найбільше вразливий до розпорошування та підтримки суміжних політичних сил, йому приписують відсутність політичної харизми, настільки необхідної для проведення фундаментальних змін. Таким чином, у питанні ймовірності глобальних змін у державі, ми прийшли до найпростішого і найочевиднішого вибору тих, хто здатен буде це зробити – Тимошенко або Порошенко? По суті тільки їхні політичні сили зможуть запровадити ці зміни у наступному парламенті. І тут ключовим стає факт, що як тепер, так і за останні роки, все необхідне вже є у нині діючої влади! Станом на тепер в активі БПП і Народного фронту: президентська посада (БПП), посада прем'єр-міністра (БПП), спікер парламенту (НФ), найбільша фракція у Верховній Раді (БПП), парламентська коаліція (БПП+НФ), генеральний прокурор (БПП), найбільша кількість губернаторів (БПП), і т.д.
Але якщо маючи це все останні 4 роки вони не спромоглися почати такі тектонічні зміни, то з якого це дива ми маємо повірити, що вони це зроблять, якщо ми їх оберемо ще раз???
Ось вам і відповідь, чому рейтинги президента продовжують падати, а рейтинги опозиції, зокрема Тимошенко, продовжують рости. За останні 2 роки рівень підтримки діючої влади продовжує знижуватися разом з вірою в їхню здатність до потужних та масштабних змін в державі. За цей самий час ми бачимо наростання рейтингів тих лідерів, що вибудовують свою нову політичну пропозицію, з врахуванням нереалізованих запитів суспільства.
Саме тому, коли говорять про ймовірні перспективи на переобрання діючого президента, то завжди згадують що за можливо при умові використання адмін.ресурсу, його потужного доступ до ЗМІ, та все частіше аналізують варіанти силових сценаріїв. На противагу владі, лідер опозиції Юлія Тимошенко чудово розуміє, що нині діюча влада не скористалася величезною підтримкою, наданою у 2014 році, і вона продовжує її втрачати. І якраз тому, Тимошенко починає діяти ще більш впевнено, потужно та масштабно. А досвіду, харизми, та «ядерного» електорату у неї достатньо для боротьби при любому з можливих сценаріїв.
