Інтерв'ю президента Росії В.Путіна американському журналісту Т. Карлсону багато хто вважає черговою переповіддю тез, які були вже сказані чимало разів. Це помилкове враження.

Новий маніфест (аудіовізуальний документ), який проголошує оновлену зовнішньополітичну доктрину Кремля.

Саме так правильно сприймати згадане інтерв'ю російського диктатора. І на це вказує декілька моментів.

1) Дата оприлюднення інтерв'ю пов'язана з історичними подіями:

- 10 лютого 2007 року на Мюнхенській безпековій конференції Путін проголосив свою реваншистську промову, у якій виступив проти однополярності у світовій політиці, висловив претензії Заходу з приводу розширення НАТО та проголосив курс Росії на перегляд геополітичних реалій, які склалися на той час;

- 12 лютого 2022 року відбулася телефонна розмова президентів Д.Байдена та В.Путіна, за підсумками якої помічник російського президента Ю.Ушаков повідомив, США відмовилися виконувати ультиматум Кремля з приводу НАТО та України (тобто, у цей день Вашингтон дав чітку і остаточну негативну відповідь на ультимативні вимоги Москви від грудня 2021 року); 

- 12 лютого були підписані так звані Другі Мінські угоди, невиконання яких Путін називає однією з причин повномасштабного збройного нападу на Україну (неодноразово жалівся, що західні політики його обдурили, бо, начебто, ніхто не збирався виконувати ті угоди).

Також, 11 лютого 1945 року завершила роботу Ялтинська конференція, на якій Радянський Союз, Велика Британія і США досягли домовленостей відносно нових державних кордонів у повоєнні Європі. Власне, це стало основою поділу Європу на зони впливу.

З великою ймовірністю, що саме за наполягання адміністрації російського президента інтерв'ю було оприлюднене на початку доби 9 лютого за московським часом, тобто у  переддень двох історичних дат, а також цьогорічного засідання Мюнхенської без пекової конференції.

2) З якою метою?

Зараз Путін перебуває в ізоляції з боку західних еліт, тому не має можливості брати участь у роботі конференції ані фізично, ані за допомогою відеозв'язку, ані оприлюднити свій виступ у записі. Тому інтерв'ю Путіна Карлсону Москва у якості інструменту заочної участі, промови саме в рамках Мюнхенської конференції. І тут для аналітиків постає питання, хто був ініціатором інтерв'ю – американський журналіст чи Кремль? 

Однозначно, що інтерв'ю російського диктатора було зверненням до американської аудиторії, інструментом певного впливу на внутрішньополітичні процеси в США. Але якщо виходити зі змісту, то це інструмент Москви, щоб спробувати вплинути на громадську думку у Західному світі та в інших частинах світу.     

3) Зміст інтерв'ю має всі ознаки доктринального документу.

Загалом, він складається з двох великих частин: «історичний екскурс» та бачення сучасної ситуації у світі, ситуації навколо Росії, війни проти України у контексті протистояння Кремля Сполученим Штатам.

Якщо виходити з функціоналу, який закладав путінський режим у це інтерв'ю для Т.Карлсона, то зміст вказує на такі завдання:

- виправдання претензій на українські території за допомогою «історичного обґрунтування»;

- виправдання повномасштабної збройної агресії проти України начебто агресивною по відношенню до Росії поведінкою США, Заходу загалом;

- виправдання війни проти України за схемою, що, мовляв, США так само багато разів робили у різних частинах світу;

- демонстрація, що, начебто, Росія подолала наслідки санкцій, залишається сильною у військовому плані, що її не можна перемогти, а Україна програла;

- вимога до американців і Заходу загалом, щоб ті визнали за Москвою анексовані українські території (Крим і 4 області в адміністративних кордонах) та змусили Україну до переговорів про капітуляцію;     

- проголошення засад зовнішньої політики Росії, як її бачить Путін, виходячи з його власних оцінок поточної міжнародної ситуації.

Психологічний компонент «послання» Путіна світу.

Будь-яка доктрина, викладена у вигляді формального державного документу, завжди виконується сухою діловою мовою. Такий документ може вичерпно передавати інформацію, але все одно залишаються моменти, тлумачення яких здійснюється через додаткові документи та заяви офіційних осіб. Формат інтерв'ю дозволяє отримати додаткові смисли, додаткове розуміння за рахунок подачі інформації з вже доданими суб'єктивними пояснення автора. Також важливу роль для розшифровки «послання» відіграє те емоційне оформлення, яке додає автор.

Інтерв'ю В.Путіна містить декілька моментів, які одночасно дозволяють:

- доповнити його психологічний портрет,

- спробувати більше зрозуміти його реальне емоційне відчуття того, яким насправді є вплив війни на Росію, подальших перспектив країни;

- визначити межі, які російський диктор сам собі визначає у зовнішній політиці на теперішньому етапі;

- визначити, які його наміри можуть бути у високій мірі реалістичними.

Отже, інтерв'ю показує, що у російського президента є ознаки стійкого психічного розладу. Він демонструє впевненість у свої правоті та нормальності того, як він оцінює історичні події. Не є новиною, що В. Путін живе у вигаданому світі, і зроблений ним «історичний екскурс» це ще раз підтвердив. Однак,  заявилися нові моменти.

1) Схоже, що Путін не помічає, що він говорить неправду. Це стосується його розповіді, як він докоряв Зеленському, що той «підтримує нацизм», хоча батько Зеленського був фронтовиком і воював проти нацизму. Це не схоже на обмовку, коли замість «дід» сказав слово «батько». І дуже показово, що при цьому президентська адміністрація не зробила заяву про можливу обмовку. Це схоже на те, що російський диктатор плутається в інформації, щось вигадує, не помічаючи того сам, а його команда не наважується робити уточнення. Отже, не можна виключати, що схожим проявом цього стану є неодноразові ситуації, коли Путін імпровізовано змінював ім'я та по-батькові президента Казахстану.

Також не можна виключати, що саме  таким є механізм появи путінських інтерпретацій історії.  Інколи він бреше усвідомлено, а  інколи це може бути імпровізована компіляція інформації як наслідок хвороби. 

2) Зростаючий розрив з реальністю проявився у тому, що російський президент виправдав напад Третього Рейху на Польщу тим, що польська влада виявилася незговірливою — відкинула вимоги Гітлера з приводу Гданська (Данцигу). І за допомогою такого порівняння кремлівський диктор сам прирівняв себе до фюрера, бо Росія теж напала на Україну, яка відмовилася виконувати путінські вимоги (схожі з гітлерівськими вимогами).  

Показово, що Путін зробив це так, наче не усвідомлює до кінця того, що говорить, робить. Причини відсутності моралі можуть бути різними, але у цій ситуації це схоже не ознаку психічного захворювання. Путін не живе нормами моралі того світу, в якому живе більшість людей. Його душа втратила будь-який зв'язок з моральністю. Це як розпад особистості. 

3) Нав'язливі докори на адресу Сполучених Штатів породжені хворобливим відчуттям ображеності.

Вашингтон заважає Росії завершити війну перемогою, бо США надають Україні підтримку грошима і зброєю, не змушують Київ до переговорів про капітуляцію. Як сказав Путін, якби Америка припинила підтримку України, війна завершилася б за 2-3 тижні. Отже, це прояв того, що російського диктатора дратує реальна ситуація, в якій РФ опинилася через вторгнення в Україну. 

Головна теза, яку просуває Путін: Росія, ображена і обділена Заходом, діє й діятиме так, як діяли і діють Сполучені Штати. При цьому кремлівський диктатор називає американську політику імперіалістичною й гегемоністською, але не вважає такою свою зовнішню політку.   

Отже, інтерв'ю Т.Карлсону – це маніфест ображеного, ураженого нарцисизму особисто В.Путіна та російської імперської еліти загалом. Маніфест – у вигляді дуже особистого бачення царя, який частково збожеволів.

Поки що не відомо, чи справді оточення поділяє реалії уявного світу, в якому живе Путін. Однак, цілком реально, що після нього Росією правитиме частина російської політичної еліти, заражена хворобою путінського імперського реваншизму. Тим більше, що кремлівський диктатор, розпочавши повномасштабну війну проти України, запустив процес, криваву інерцію якого російській еліті буде важко подолати навіть після Путіна та війни.  

На відміну від Мюнхенської промови російського президента у 2007 році, його інтерв'ю Карлсону є не просто оновленим маніфестом російського імперіалізму, а написаним кров'ю маніфестом зрілого імперського реваншизму.

Це означає, що викладені у цьому інтерв'ю погрози варто сприймати вкрай серйозно. Тим більше, що навіть часткове божевілля Путіна вже стало фактором реальної політики і зняло запобіжники для будь-яких дій, які до цього вважалися неможливими.

Маніфест «прихованої погрози». Географія імперського реваншизму.

Як було зазначено раніше, зміст інтерв'ю дозволяє визначити межі, способи і географію реваншизму, які російський диктатор сам собі дозволяє у зовнішній політиці. 

1) Прийнятними є ультимативні вимоги на зразок тієї, яку Гітлер висунув Польщі з приводу Гданьська (Данцигу). Це означає також прийнятними вимоги до Чехословаччини з приводу Судетської області.

2) Вимоги угод про розподіл сфер впливу. Тобто, вимоги до сильних держав, щоб ті визнали імперські зазіхання та анексії, здійснені по відношенню до слабких держав. На заразо того, як гітлерівські зазіхання призвели до Мюнхенської угоди.

3) Невизнання невеликих і слабких держав (народів) суб'єктами міжнародних відносин. В інтерв'ю Путін назвав декілька таких. Україна, яку намагається захопити зараз. Польща, яку захопив Гітлер. Сербія, яку Росія захищала від НАТО у 1990-ті роки. Кримське ханство, яке, за словами Путіна, було завойоване Росією, але чомусь території колишнього ханства у якості «історичних земель» були Москвою подаровані України. 

4) Причинами для імперського реваншизму, якщо виходити зі змісту інтерв'ю, є захист росіян, православних, повернення «історичних земель» («подарованих територій"), захист слов'ян. Тобто, під прицілом російського імперіалізму (збройної агресії чи тиску) опиняються усі пострадянські держави, які межують з РФ, а також держави Центральної Азії.  

Важливо, що "історичними землями" можуть бути території, які сама Росія визнає завойованими (як Кримське ханство), які сама заселила росіянами, але зараз записує у "корінні народи" цих завойованих територій. Подібна підміна "исконности" додає до "географії" імперських претензій Казахстан, Молдову.

Також варто згадати, що російська імперська еліта впродовж десятиліть дорікає усім, як вона "подарувала" усім промисловість, інфраструктуру тощо.

5) Панслов'янізм є частиною інструментарію російського імперського реваншизму. Путін згадав, що у 1990-ті роки НАТО бомбило Сербію, і Росія, за його словами, не могла не реагувати. Зараз Кремль поки що не використовує  панслов'янізм у зовнішній політиці як виправдання військового втручання, однак це може стати реальністю, якщо Росія переможе у війні проти України. 

6) "Коридори". Згадування Путіним історії з ультиматумом, який Гітлер висунув Польщі з приводу "Данцигського коридору", вказує на те, що тема створення "Сувалкського коридору" між Калінінградською областю і Білоруссю може перейти зі статусу ідеї у статус військової кампанії. Це може стати реальністю, якщо Росія переможе у війні проти України. 

7) Уявні "історичні" образи на когось стали для російської імперської еліти домінантним фактором для реального "зведення рахунків" з іншими державами, у тому числі – шляхом повномасштабної збройної агресії. Список "історичних" образ у московських імперіалістів – великий. Просто Україна не дає можливості переходити далі за списком. 

Перемога Росії у війні проти України стане епохальною геополітичною поразкою США, Європи і усього умовного Західного світу. 

І за таких обставин "прихована загроза", яка міститься в інтерв'ю Путіна Карлсону, стане реальною для усіх держав Центральної Євразії – від Балкан в Балтії на заході до Південного Кавказу та до Тянь-Шаню на сході.

Володимир Воля,

політолог, міжнародник, магістр державного управління.

Експерт у галузі стратегічної аналітики.

16 лютого 2024 р.