Кілька разів вже писав на церковну тематику, тож, щоб не повторюватись: http://www.mytus.net/index.php/archive/item/38-canonism-and-canonizats

http://www.mytus.net/index.php/publitsystyka/item/...

Писав неохоче, бо тема вкрай болюча, принаймні для мене, а фахівцем з канонічного права я себе не вважаю (і небезпідставно). Але гучний хор, у якому остаточно злились в екстазі голоси московських агентів і не дуже корисних ідіотів, примушує відкласти цікаві справи і вкотре пояснювати «всепропальщикам» очевидне.

Не знаю, хто буде обраний очільником нашої церкви, хоч і здогадуюсь. Проте, це не важливо. Вже за 10 днів матимемо незалежну (автокефальну) українську православну церкву і її очільника – от що насправді важливо!

Зараз розганяється мутна хвиля відчаю через нібито вторинне і підпорядковане положення нашої майбутньої церкви. Аякже! Хтось десь комусь сказав, що нашу церкву очолить митрополит, а загальновідомо, що патріархи з митрополитом на одному гектарі не сядуть. І далі за списком.

Так от, поспішаю вас заспокоїти. У християнстві взагалі і у православ'ї зокрема, існують лише три сани: диякон, священник і архієрей (єпископ).

Усі ієрархи УПЦКП і УАПЦ визнані Вселенським Патріархатом у сані єпископів. Адже зі зняттям анафеми затверджено і всі таїнства, ними здійснені. А згідно Апостольських Правил (законів церкви) здійснювати хіротонію мають право лише єпископи. Хір, до речі, грецькою означає рука, а не те, що вам здалось, тож хіротонія – це посвячення у сан шляхом накладання рук. Не чиїх-ось, а єпископських.

Чи образливо для очільника Церкви бути простим єпископом? Думаю, що навряд. Святий Шимон, більш відомий під псевдо Петро (той самий «камінь», на якому Ісус заснував свою церкву і якому подарував ключі від воріт раю), до самої своєї мученицької смерті носив сан єпископа Римського. І навряд чи цим переймався. Інших титулів тоді просто не було, оскільки ще не виникла потреба в них – церква була нечисленною. Папи, Патріархи, Митрополити, Архієпископи, як явище виникли пізніше, коли церква розрослась і вимагала для управління бюрократичної структури з багатоступеневою ієрархією. Приблизно як генерали у війську. Спочатку задовольнялись одним (бо генерал – означає головний, якщо хто не знав), а потім мусили ввести ієрархію генеральських звань (наприклад – за кількістю зірочок, як у коньяку або в американському війську).

Головне, що потрібно знати навіть найзатятішим «кантоністам»: усі архієреї рівні між собою за благодаттю (тобто за правом вчинення Таїнств). Різниця лише в адміністративній функції!

Скажімо, естонська армія, через вкрай низьку чисельність, навряд чи потребує генеральських звань взагалі, а в Орді довелось іще й маршалів вводити. Але це зовсім не означає, що ординський маршал естонським полковником командуватиме. Бо армії різні, одна від одної незалежні!

Те ж саме і у церкві. Головне для Церкви – незалежність. Право самим, своїм собором, обирати очільника (нехай навіть «простого» єпископа), без необхідності затверджувати кандидатуру у Вселенській Патріархії чи ще десь (не при хаті згадуючи), право самостійно регулювати всі питання церковного життя, в тому числі кадрові й фінансові. Саме це робить Церкву сильною, незалежною, а не статус очільника. Деякі автокефальні церкви досі очолюються епископами, через низьку чисельність. Але це не ставить їх очільників у підпорядковане становище до старших за званням, як естонський полковник не підпорядкований московському маршалу!

Тож не хвилюйтеся марно, брати і сестри! Хто б не очолив нашу Церкву, він гарантовано матиме звання не нижче, аніж Петро (Святий, маю на увазі). І очолить Українську НЕЗАЛЕЖНУ церкву! Кацапи роблять зараз останню, марну спробу розсварити нас із Вселенським Патріархом, викликавши масове невдоволення. Традиційна ординська тактика. Не піддавайтесь!

Ми, українці, чекали цієї події більше тисячі років! Тож давайте почекаємо ще кілька тижнів. І переконаємось, що Єпископ Київський – куди краще за патріарха московського. А поки що помолимось за нього (За майбутнього єпископа Київського, хто б він не був, а не за патріарха московського) і побажаємо йому у святості досягти Петра (Святого, маю на увазі).