Уряд за тиждень продемонстрував хрестоматійний кейс комунікаційного провалу, окремі політтсили — кейс з маніпуляцій натовпом, а люди — середньовічного рівня критичного мислення.

Брак інформації завжди породжує плітки, домисли і, як результат, формує альтернативну реальність і світосприйняття.

Американці, наприклад, почали просвітницько-комунікаційну кампанію за 3 тижні до початку евакуації співвітчизників з Китаю. Аналогічно підійшли до цього питання й у Європі.

Треба зрозуміти, що в ситуації в Санжарах винні дві сторони. Можливо більше, але ці дві найбільше: влада та журналісти.

Влада — відсутність комунікації. Будь-якої. Замість того, щоб щодня подавати зведення, роз'яснювати безпекові принципи, розповідати як убезпечитись, як в країні готуються до боротьби з вірусом, які ми маємо спецзасоби захисту, можливості для обсервації та, за потреби, карантину. Натомість інформацію відпустили на поталу журналістам.

Українська журналістика — це окрема історія. Хайп на будь-чому для окремих помийних видань єдиний принцип роботи — відтак повільно і впевнено в Україні сніжний ком з меседжем «ми всє умрьом» перетворився на лавину недостовірної інформації. В цей момент уряд програв цю комунікаційну партію.

Іншу вони програли тоді, коли попередньо не організували обговорень з мешканцями Санжар. Відсутність комунікації як такої вкупі з інформаційним сміттям щодо вірусу породило сумніви серед санжарівців. І немає благодатнішого ґрунту для конфлікту. ОПЗЖ тут же взяло тему на озброєння. Якщо простежити медіа-слід — роздмухувати історію з «в Санжари везуть живих трупів», «Наші діти помруть» і т.д. почали функціонери ОПЗЖ, А Уряд? Уряд мовчить.

Зік, Ньюзван і 112 на все горло розповідають, що на Полтавщині готують геноцид. А що уряд? Уряд мовчить. У вайбері екстрено створюється група Нові Санжари, в яку блискавично додаються люди. Багато з них дійсно санжарівці. Маленьке містечко, де всі один одного знають. Досить додати десятьох рандомних людей, щоб за кілька годин у групі було пів села.

І тут починається кач. Кілька десятків безликих і безіменних людей поступово вкидають інформацію про небезпеку. Найчастіше в меседжах згадують слова «діти» і «смерть». Люди виходять на вулицю.

Маніпуляція спрацювала. І в розтривожений, але поки не агресивний натовп поступово починають вливатися люди, які ні до Санжар, ні до Полтавщини взагалі жодного стосунку не мають. Юрій Сулаєв виданню Коло. Всі новини Полтави повідомив, що 16 із 24 затриманих виявилися не місцевими.

Тепер нагнітання ведеться на двох фронтах. В вайбері якісь типу випадкові активісти від самого Харкова до Санжар «ведуть» автобус, з періодичністю капаючого по нервах крана повідомляючи як автобус неминуче наближається до селища. В самому селищі «аніматори» заводять людей наживо.

(Варто відзначити окремий момент про групу в вайбері. Люди там постійно викладали стріми з Громадського та Радіо свобода, які миттєво зачищались адмінами і натомість одразу ж з'являлося посилання на стрім Зіка).

А що Уряд? Уряд стурбований і мовчить. Під уже роз'ятрений та розкачаний натовп кидають губернатора. Ідея так собі. Той факт, що він не з Полтавщини, психологічно робить його в такій ситуації чужим. Не поганим, не брехлом. Просто в цій кризовій ситуації люди йму не вірять.

Де, я перепрошую, міністерка МОЗ? Саме вона мала бути в Санжарах першою. Саме вона мала би зустрічатись з людьми і розповідати про безпекові ризики і заходи, про те, що люди не заразні і про ще багато речей. Хоч би й про борщ місцевих господинь — елементарної відкритості влади не вистачило. І зараз Гончарук і вся команда зелених вигрібають наслідки власного підходу, точніше його відсутності до комунікації з людьми, яким вчасно скористалися оппожезешники.

Ще один меседж — «мені встидно» також добре розкрутили. Картина обурених інквізиторів у ХХІ столітті цьому сприяла, зрежисований сценарій відпрацював на повну. Коли в вайбері хтось писав кидай каміння, в натовпі одразу ж з'являлись люди з камінням. Каміння полетіло. І дійсно це стид — у світових таблоїдах Україна знову постала як дикунська країна третього світу. Інвестиційний імідж, політичний імідж, туристичний імідж — імідж країни, людей в цілому і влади зокрема. Але мені соромно не за людей — вони були лише несвідомим інструментом у руках умілих диригентів. Соромно за абсолютно провальну комунікаційну стратегію. Вкотре.

Гончарук і Скалецька терміново вилітають у Санжари. НЕ зранку, не за день до цього, не за тиждень до цього. А тоді, коли п#@дець, вибачте, уже об'єктивно неминучий, люди накручені, натовп керований тільки інстинктом самозбереження і в принципі вже не готовий до будь-якого конструктиву.

У цей час весь світ спостерігає, як люди в автобусах показують серця натовпу, який кидає в них каміння і готовий лінчувати.

Брифінг прем'єра і міністерки під медцентром виглядає дещо трешово. Прем'єр, щоб «запокоїти» людей, прямим текстом повідомляє їм, що для обсервації евакуантів обрано маленьке місто, щоб в разі чого заразити менше людей, а міністерка взагалі не може відповісти на питання мешканців і втікає в обсервацію жити з евакуантами. Крок гарний, але по суті своїй безглуздий.

Натомість розгрібати просрану комунікацію покликали ЛОМів медичного світу. В Санжари їде Комаровський, це вже щось. Ситуація смішна, але люди йому довіряють і трохи розрядити обстановку він дійсно може. В медцентр також приїхали директор «Бориса» Радуцький і заслужена інфекціоністка Голубовська. На фоні стрімів евакуантів у соцмережах про совок, роздовбані двері без замків і душі, які б'ються струмом, заяви Радуцького, що умови проживання людей більш ніж задовільні виглядають незадовільно. І це окрема тема для обговорення.

А тим часом у смт, в якому рівень паніки загрозливо тримається на піку, в місцевій аптеці немає елементарних масок. Хоча, справедливості ради — їх зараз уже ніде немає.

Кейс з евакуацією українців з Китаю, я вважаю має бути в обов'язковому порядку включений в навчальні програми журналістики та медіакомунікацій, політичних комунікацій як зразок однієї з найпровальніших комунікаційних кампаній та в посібники з практичної маніпуляції та психології мас

Ще ця ситуація яскраво демонструє, що медіаграмотність та критичне мислення — мають бути обов'язковими компетенціями, які потрібно прививати людям ще в шкільному віці.