Був собі незрячий Кріт,
Ворог і противник Сонця.
Споконвіку його рід
Темноти був охоронцем.
Страшний морок і пітьму
Узаконив під землею,
Влаштував собі тюрму
І втішався тільки нею.
Для поживи – хробаки,
На десерт – коріння глоду,
Підземельні крутяки,
Геть забули про свободу.
Сталось так, що старший Кріт
Якось виглянув назовні:
Засліпив яскравий світ
І вся сонячна гріховність.
«Треба людство визволять!» –
Прийшло рішення миттєво,
Кабель став перегризать
І усі вузли життєві.
Скрізь погасли ліхтарі,
Спорожніли водні труби,
Всі підземні трударі
Вигризають путь до згуби.
Закликають до пітьми
Бо у ній життєва сила,
Навіть власними кістьми
Вистеляють тут могили.
Перегризли всі дроти,
Розтерзали геть коріння,
Навіть красені мости
Похилилися камінням.
Темні справи, а проте
Боротьба іде прозоро –
У потребі золоте,
Сонце і яскраві Зорі.
Не врятує гризунів
Навіть бункер в підземеллі,
Всіх отих крутих Кротів
Дружно викурим з оселі.
Хто Кротам відкриє очі?
Для них Сонце – сліпота,
Про «Кротячий мір» торочать,
А той «мір» є темнота…
* * * *
Тут належало б мораль

Оприлюднити читáчу,
Але там де є москаль,
Там мораль суто кротяча.
Хай пробачать нас кроти,
Що живуть в глибокій ямі,
Що в умовах темноти
Їх порівняли з москалями.

Віталій КЛІМЧУК