Одним із елементів відновлення після шокових подій є відновлення структури часу. Через раптові шокові стани ми втрачаємо зв*язок із реальністю. Ми перестаємо сприймати час та події правильно. Щоб допомогти треба описати події до травматичної події у хронологічному порядку. Вона почне розуміти своє місце в часі і частково відновить контроль над ситуацією.

 

Українське суспільство, схоже пережило той самий стан.

 

Як вижити?

24 лютого почалось ракетними обстріли чи тривожними дзвінками родичів. «Ти спиш? Почалась війна». Дезорієнтовані мільйони питали: в якому світі ми живемо? Що правильно робити? Зо два тижні новини були необхідністю. Вони давали розуміння, де ворог та коли евакуювати родини? Ми шукали нову діяльність в умовах нової реальності: вантажити мішки, варили їжаків, розливали коктейлі. Всі хотіли допомагати всюди.

Ми перебували у шоку дезорієнтації.

 

Як жити?

У середині березня більшість зрозуміла, що держава вистояла. І знайшла себе у нових формах діяльності. Хтось повернувся на звичайну роботу, інші перейшли до ЗСУ чи ТРО, треті виїхали, четверті знайшли свою справу в нових умовах.

Виникло 4 щаблі громадян:

Період соціального хаосу почав стабілізуватись. Ми «жили в моменті»: обмежено здатності до розуміння минулого та прогнозування майбутнього. Сьогоднішнім днем, коли відчуття у тумані, а плани на завтра виникали завтра. На тиждень вперед думати було важкувато, крім, можливо генерала Валерія Залужного.

Середина березня-середина квітня подарувала нам кілька стресів, які змусили нас звикнути. Буча, Маріуполь, драмтеатр, «Москва», Чорнобаївка, чорні хмари Львова та потік західної зброї. І над цим всім нове українське гасло «Руський воєнний корабель, йди нах….й». Стреси, позитивні та негативні закінчились, почалось звикання та адаптація. Ситуація почала ставати знайомою. В новій реальності з*явились нові правила, а люди адаптувались до жаху.

Багато людей повернулось у звичні умови. Відновили роботи, уроки для дітей, заняття із малювання. Хтось повернувся із примусової еміграції. Інші перестали знімати тактичні рукавички, постійно перебуваючи у полях Миколаївщини. Світ знову повертається до стабільності, бойові дії локалізовані на півдні, дякуючи захисникам. Ми можем так жити місяцями.

 

Як жити далі?

Відчувається перехід суспільства до наступного етапу: «Мислення на перспективу». Наша реальність та наші перспективи були закатані у бетон російської агресії. Але вже видно пелюстки квітки, яка пробивається крізь кризу.

Змінилось ключове питання. Від «Як вижити?» — 1 етапу. Через «Як жити?» — 2 етапу. До питання: «Як жити далі?». Що мені робити за півроку? Як вбудуватись у сучасні умови? Якою буде Україна-світ за рік?

Задаючи ці питання, ми намагаємось перебудувати нашу тилову економіки на нові умови. Бо будь які ґрунтовні плани чи інвестиції передбачають розуміння перспектив. Чи, іноді, спробу перебудувати нинішню реальність під майбутні умови. Щоб отримати нову спеціальність, нам потрібно починати її вчити вже зараз.

Поки що такі питання дивують людей. Вони зупиняються та дивляться недовірливо. Ніби ти питаєш із іншого світу, іншої логіки, іншої правди, про яку вони забули за два місяці. Але в очах вже ходять іскринки, бо є бажання рухатись далі.

 

Так, ми плануємо конференцію із педагогіки. «На розвиток». Щоб шукати питання, як нам потрібно буде виховувати дітей? Які цінності потрібні нам, щоб пережити агресію та не задерти носа. Як відновлюватись і відновлювати? Якою повинен бути проект «Україна», коли Херсон чи Ізюм будуть звільнені від окупації?

 

Автор – професійний психолог та консультант. Надає безкоштовні консультації для бізнеса, шкіл та закладів освіти. Мета – сприяння відновленню організацій, бізнесу та суспільства.  Ви можете звернутись за консультацією за адресою: https://www.facebook.com/VitalijBielov/ 

 

Ви можете підтримати автора. Навіть 1 перерахована гривня допомагає писати такі статті.  

4441 1144 2690 1334

Дуже вдячний.