Насправді не варто ділити українців на тих хто підтримує Петра Порошенка і на тих, хто готовий віддати голос Володимиру Зеленському. Це завдання Центральної виборчої комісії. Головне питання в тому, хто готовий докласти зусиль до розбудови країни, а для кого головним є прізвище в бюлетені.

Ми не країна ідіотів та дебілів! Два майдани та війна на Сході довели, що ми маємо право називатись народом і маємо право на свою державу. А також маємо право на свій вибір – бо готові нести за нього відповідальність.

Ми країна людей, нація яких відроджує в часи, коли в світі панує глобалізація — сила, що стирає кордони і розчиняє культури. Вже не говорячи про агонізуючу недоімперію на північно-східних кордонах, існування якої несумісне з існуванням повноцінної держави Україна. Тому нам не просто відновлювати ідентичність в таких умовах.

Мені шкода, що багато мислячих людей, знайомих мені особисто, чи тих хто претендує ввійти в національне культурне надбання (як от Оксана Забужко, брати Капранови і т.д.), вибирають спрощений шлях – заперечити все, що не вписується в їх світогляд.

Один мій колега сказав: «Україна завжди обирає надію». І мені дуже імпонує ця думка, але надія не реалізується сама по собі. Тому незалежно від того, хто виграє вибори, після 21 квітня нас чекає багато роботи.

Головне, щоб до цього часу ми весь запал не витратили на суперечки.