В часи моєї юності у фанатів нашого футбольного клуб «Нива» була така «кричалка»: ми тернопільські фанати на (тут вставлялася назва команди суперника, наприклад «Карпати») нам наср@ти.

Схоже цей вислів ліг в основу післявиборчих дискусій в українському суспільстві. Хоча окремі маргінали пробують перевести діалог в русло фактів, обґрунтувань та доводів, але це вже по-великому рахунку нікому не цікаво. З виборців ми перетворюємось на фанатів, чи навіть фанатиків. Перемога – або смерть, ще трохи і такі гасла піднімуть на знамена.

Тепер не факти визначають нашу реальність, а під наш вибір підбираються факти. І, нажаль, цей вірус косить багатьох людей, яких я щиро поважаю. А вони вимагають визначайся: ти з ким.

Я розумію, що з кимось та й доведеться. Бо сказати, що мій кандидат вже «всьо» і я не буду брати участь у вашій вакханалії, це не позиція, це уникнення відповідальності. Але у мене є питання до обох сторін і є критика на яку хочеться чути відповідь, а не звинувачення в розумовій неспроможності.

І останнє, на всіх виборах, не залежно від моїх симпатій, мені хотілось, щоб переможцю вдалося. Вдалося реалізувати ті позитивні речі, які він декларує в своїй програмі. Тому, що успішна діяльність обраного президента, це успіх країни. А зараз ми хочемо щоб наші опоненти, в разі їх перемоги, обов'язково обіср@лись. І тоді ми будемо «щасливі», бо можемо сказати наше улюблене: «я ж казав, що так буде».

От тільки ми забуваємо, що в цьому випадку всі будемо у гі@ні. І праві, і не праві.