Росія повернулась до ПАРЄ — прогнозована подія, яка, тим не менш, стала неприємною сенсацією для українського суспільства. Більш того, рішення Ради Європи викликало в українців цілий шквал непідробних емоцій. Знайшлось місце всьому: злості, розчаруванню, безнадії, маніпуляціям і такому улюбленому пошуку винних.
Однак, серед цієї широкої палітри емоцій є одна, яка переважає – це відчуття зради. Зради зі сторони тих, хто є нашим кумиром, прикладом до якого ми прагнемо, мрією за яку сплачено високу ціну.
Перефразовуючи відомий вислів скажу: біда українців в тому, що вони наївно вважають, що незалежна і цілісна держава Україна потрібна ЄС так само як і їм. Насправді інтерес Європейського Союзу полягає в стабільності і прогнозованості ситуації на його східних кордонах. І ще в дотриманні міжнародних правил, які дозволили Європі вперше за історію прожити мирних пів століття.
Але схоже на те, що правилами вирішили пожертвувати, заради можливої чи ефемерної стабільності. Причому жертвували авансом та без гарантій.
Зрештою, історично та ментально склалось так, що для більшості жителів ЄС Європа закінчується на східних кордонах Польщі, то ж агресія Росії проти України сприймається як «чужа» проблема. А для вирішення «чужих» проблем не хочеться робити надмірних жертв.
