- Якщо чогось не показали по телевізору – це означає, що цього не було.
- Якщо вас немає в телевізорі — це означає, що вас немає в публічному житті.
Ці старі «добрі» правила функціонування інформаційного простору продовжують працювати в Україні, не дивлячись на шалені темпи розвитку інтернету.
Тому не слід дивуватись, що український виборець на президентських, а тепер вже й на парламентських виборах, проявляє значну симпатію до представників шоу-бізнесу. Адже, більше нікого в його (українського виборця) полі зору нема.
Фактично незмінна багаторічна політична «еліта» України налагодила настільки ефективний симбіоз із власниками вітчизняних телеканалів, що порушувати усталений статус-кво, появою в інформаційному просторі нового покоління політиків, жодній із сторін було невигідно. Баланс інтересів великого бізнесу і великої політики, з визначеною «політичною спеціалізацією» всіх гравців, був надто цінним, щоб ним ризикувати.
Хоч тут треба уточнити, що «нове покоління політиків», це не про окремі персони, яких час від часу показували у списках наші партії-патріархи, це, власне, про політичні структури. Нові політичні партії, створені на принципово нових для української політики засадах: внутрішньої політичної конкуренції, відкритого та прозорого фінансування тощо
Так от, коли старий політичний істеблішмент вже настільки огид, що миритись з ним не було жодного бажання, народ почав шукати йому заміну там де звик це завжди робити – в телевізорі. Оскільки, крім «старих», жодних інших політиків там не було, довелось отриманий «вакуум» заповнити іншою категорією впізнаваних телевізійних облич – представниками сфери шоу-бізнесу. Такі реалії.
Проте, на відміну від багатьох, я не думаю, що це обов'язково приведе до кризи чи катастрофи. Може, але не обов'язково.
Вже зараз у списках партій «Голос» та «Слуга народу» є велика кількість адекватних та кваліфікованих людей з нормальною репутацією (так я в курсі також і про деструктивні елементи), які можуть стати інструментом позитивних змін в країні. Але:
- Чи вдасться цим різноманітним компаніям стати командами і привести в парламент достатню кількість адекватних депутатів?
- Чи зможуть працювати в політиці не маючи досвіду? Адже багато з них, будучи в громадській сфері, звикли до позитивного висвітлення своєї роботи: чи зможуть перенести заслужену, а тим більше не заслужену критику?
- Чи зможуть їх лідери пройти швидку еволюцію від зірок шоу-бізнесу до політиків?
Подібних питань можна поставити ще багато, але я сподіваюсь, що відповіді будуть знайдені. Бо черговий провал очікувань, коштуватиме країні і мені, як мінімум п'ять років життя.
