«Історія нікого і нічому не вчить» — ця фраза має бути на українському гербі.
Вчора новини та соцмережі були переповнені фото та дописами про століття Акту Злуки. Парадокс в тому, що з одної сторони, ми ніби пам'ятаємо свою історію та повертаємо «до життя» важливі для України дати. З іншого боку, робимо ті самі помилки, що й сто років тому. Помилки, які коштували Україні Незалежності та мільйони життів.
Наша історія – це століття розподілу України між імперіями. Напевно цей факт настільки потужно засів в народній свідомості, що ми самі продовжуємо себе ділити. Навіть тоді, коли від єдності залежить виживання нашої держави.
Яскравий приклад 100500 кандидатів в президенти, які отримає виборець у свої бюлетені.
В мене немає питань до «проросійських» кандидатів. Чим їх більше, тим менше шансів на прийнятний для них результат. Немає питань до політичних фріків і їм подібних, які не матимуть разом і одного відсотка. А також, до Петь і Юль, які бачать один одного ідеальними партнерами на другий тур.
Але в мене є питання до тих, хто розділяє між собою тут частину українського електорату, який готовий зробити вибір в бік європейського цивілізаційного розвитку України. Той вибір, за який вже сплачено високу ціну на Майдані, землях Донецької і Луганських областей.
І питання тільки одне: «чи добре ви знаєте українську історію початку ХХ століття»? Бо вся ваша непримиренна боротьба один з одним, може закінчитись як тоді: матросик з гвинтівкою, підвал і бетонна стінка. А Україна вкотре зайде на новий виток спіралі, в надії, що «як не ми — то діти чи внуки житимуть краще».
