Дехто попри очевидне все ще пише сьогодні про «надзвичайний успіх» української збірної на Олімпіаді в Токіо. Учора про це гундосив навіть міністр спорту Гутцайт у програмі «Суспільного»... Так і хочеться вигукнути: та ви ж, с...ка, у медальний залік зазирніть чи статистику попередніх олімпіад подивіться!.. Не було гіршого виступу, ніж тепер! Починаючи з 1996 року, коли Україна вперше виступила самостійною командою. Відтоді все гірше і гірше... А буде ж іще гірше, якщо наші чиновники вчасно не схаменуться і не зроблять відповідні висновки.
Задля цього передусім треба проаналізувати усі досягнення українського спорту ще з радянських часів, коли він був на піку свого розвитку. Досить сказати, що на мюнхенській Олімпіаді 1972 року українські спортсмени завоювали одних лише золотих медалей більше 20 — це більше, ніж нині усіх медалей. Тоді у нас олімпійських чемпіонів було більше, ніж навіть у росіян.
Легка атлетика В.Борзов (110 і 200 м), багатоборство (П.Ледньов і М.Авілов), стрільба (Я.Железняк), вітрильний спорт (В.Манкін), водне поло (О.Баркалов), боротьба (О.Колчинський), баскетбол (О.Коваленко, О.Поливода), метання молота (В.Бондарчук), велоспорт (І.Целовальников), спортивна ходьба (І.Голубничий), веслування (Ю.Рибчинська плюс ще двоє)... Багатьох навіть не назвав, бо пишу по пам'яті, хоча тоді, навчаючись у 7 класі вів навіть своєрідний щоденник олімпіади, куди записував результати виступів українських спортсменів. Варто згадати, що й збірна СРСР з футболу була тоді третьої, а в ній — більше дісяти українських футболістів (здебільшого з київського «Динамо»).
А в якому стані нині у нас легка атлетика, багатоборство, стрільба, вітрильний спорт, метання молота, плавання, важка атлетика — види спорту, які традиційно приносили золото українським спортсменам?
А буде ж іще гірше! Бо принаймні відходить стара тренерська гвардія — люди, які колись і самі перемагали, і працювати звикли не лише за гроші. Замінити їх нікому, що ми бачимо навіть на найвищому професійному рівні. У тому ж футболі, де все частіше доводиться поглядати на іноземних фахівців і навіть знайти тренера для збірної завжди нелегке завдання.
Тому ганьба усім, хто довів наш спорт до такого стану. Але й спитать, на жаль, ні з кого. Бо якщо тренера знайти нелегко, то спортивних чиновників наші можновладці знаходять дуже швидко. Так, за період усього між двома олімпіадами у нас змінилося три міністри. Пригадую, як під час приїзду у Розсошенці тодішній міністр Ігор Жданов,побувавши на мототреку, обіцяв «вирішити питання»... Ну, і???
Звісно, з такими підходами важко говорити про якусь стратегію. А підготовка до олімпіади — це ж певний тривалий цикл...