1 вересня... Студентами Полтавського електротехнічного технікуму в цей день ми традиційно збиралися в стінах альма-матер (тоді ще на вул. Комсомольській), а на другий чи третій день зазвичай збиралися у дорогу... У колгосп! Де проводили зазвичай весь вересень, а за хорошої погоди зачіпали ще й перші дні жовтня... Працю

вали у різні роки у Максимівці неподалік Пирятина, у Кунцевому Новосанжарського району, у Широкому Великобагачанського... Зараз це можна оцінювати по-різному, але для нас то був золотий час. Цілий місяць жили єдиним колективом десь у старій школі чи клубі, працювали і відпочивали...

О-о, ця сільська романтика! Кіно і танці в клубі, самогон, місцеві дівчата і «битви» з місцевими хлопцями... Навіть тепер, зустрічаючись через більш як 40 років після закінчення технікуму, найбільше згадок про ті «колгоспні» часи... До речі, побутує думку, що на колгоспному полі студенти «ішачили» задарма. Ні, у жовтні разом зі стипендією отримували і зароблені у колгоспі гроші. За вирахуванням харчування виходила, як для студента доволі кругленька інколи сума. Причому це залежало і від того, хто де працював. Найменше платили на збиранні овочів і фруктів, найбільше на заготівлі кормів. Оскільки я умів їздити верхи, то часто залучали пасти корів — теж заробітна робота.
До речі, є у мене книга «Журналісти з Київського університету». Там спогади колишніх випускників, починаючи з 1954 року. Так от, до 90-х років ці спогади у кожного по кілька сторінок, а потім вони починають скорочуватися, скорочуватися... А після 2000-го вони й зовсім зійшли нанівець. Оскільки згадати фактично й нічого. Бо оті старі спогади теж здебільшого зводилися до «колгоспного вересня» — як найвеселішого часу, сповненого пригод...
Одне слово, з Днем знань! І нинішнім студентам залишається лише поспівчувати, що вересень вони проведуть в аудиторіях...