Республіканці у Сполучених Штатах відмовляються підтримувати законопроєкт з багатомільярдною підтримкою України, оскільки не дійшли згоди з демократами щодо фінансування міграційної політики США. А це ставить Україну у важке становище як в економічному, так і у військовому плані. І, вочевидь, такою ситуацією спробує скористатися країна-агресор Росія.

В інтервʼю Главреду директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик розповів, чим загрожує Україні блокування допомоги від США та чи дійсно ситуація настільки критична та коли Росія може піти в новий наступ.

Яких наслідків варто чекати після блокування допомоги від США?

Як на мене, це не є великою катастрофою, тому що в нас є механізми отримання цієї допомоги поза рішеннями Сенату та Конгресу США. Це не зупиняє співпрацю України зі США та передачу нам озброєнь. Сполучені Штати здійснюють супроводження, логістику, отримання доступу до ринків третіх країн і міжнародних збройних корпорацій, де ми теж можемо купувати те чи інше озброєння. Так, нам би хотілося отримати далекобійні ракети і надсучасне озброєння, але без парламенту цього не зробити. Нам потрібна фінансова допомога, і її блокування може суттєво вплинути на інших донорів та інвесторів, які надають нам персонал.

Але перед тим, як увійти у виборчий трек і в протистояння в парламенті навколо допомоги Україні та Ізраїлю, Сполучені Штати провели низку підготовчих дій, приблизно уявляючи собі подібну ситуацію. І розуміючи, що кинути напризволяще Україну, Ізраїль і Тайвань США не можуть, вони провели попередні переговори і трохи перерозподілили тягар цієї підтримки на своїх європейських партнерів, а також на Японію, Південну Корею та Австралію. Крім того, створені можливості доступу України (тому що ми, в першу чергу, потребуємо економічної (фінансової) допомоги) до кредитних ліній та грантових програм міжнародних фінансових організацій та інституцій.

Тому навіть якщо до кінця року в парламенті США не буде ухвалено рішення, це не означає, що в нас усе зупиниться. Це означає, що ми маємо переорієнтуватися, бути готовими до неприємних, непопулярних рішень у фінансовій сфері. Можливо, ми стикнемося з певним зростанням інфляції, але обвалу як такого не відбудеться. Кризи на фронті, дефіциту набоїв, також не станеться.

Рано чи пізно ситуація у США вирівняється у той чи інший спосіб – знайдеться певний модус цієї підтримки, і ми зможемо отримати необхідний резерв. На даний момент Україна змогла накопичити ці резерви і в економічній площині, і у військовій. Нам є чим воювати, незважаючи на алярмізм і панічні настрої, які розганяються, в тому числі, деякими «ряженими» військовими.

Але не варто зображати все у чорному світлі. Зниження динаміки надання Україні допомоги, в тому числі військової, має призвести до перегляду державних політик у частині переведення економіки на військові рейки, унормування і приведення в людський стан мобілізаційної політики в Україні, митної та податкової політики. Не викручування рук середнього бізнесу і створення обставин, за яких заробляють конкретні компанії, наближені до тих чи інших депутатів, а прозора і зрозуміла політика. Якщо вже доведеться затягнути паски, то, відповідно, хотілося б, щоб це стосувалося всіх. А якщо одним закон, а іншим – телефонне право, то, звичайно, такі рішення будуть зустрічати потужний спротив, бо це несправедливо. Запит на справедливість у суспільстві зріс в рази, тому і є питання про демобілізацію людей, які знаходяться на фронті з перших днів війни.

Якщо ми говоримо про рекрутингову мобілізацію, це дозволило набрати 20 000 військовослужбовців. Відтак, є механізми, які дозволяють інакше підходити до людей, по-людськи до них ставитися і не створювати дефіцит справедливості в суспільстві. Але для цього треба, по-перше, перезапустити уряд, відмовитися від характеру ручного управління економічними процесами, дати можливість формувати команду технократичних менеджерів – людей, які здатні вивести певні галузі з кризи і перелаштувати їх на військові рейки, дати простір для соціальних експериментів, щоб дозволило державі позбутися надмірних соціальних видатків. І це було б справедливо.

Державна політика наразі хаотична – є спроба хайпом замінити справді важливі речі, пов'язані з продовольчою безпекою, екологією, фінансовим сектором, виробництвом необхідних товарів, сільським господарством тощо. Зрозуміло, якщо не буде «шарових» грошей, і сюди вливати мільярди ніхто не буде до того, як закінчиться гаряча фаза війни, освоєння цих бюджетів уже не може бути в такому варіанті, яким було раніше. Тому треба робити висновки, бо інакше катастрофа може накрити всіх.

Отже, має бути створений технократичний уряд. Мені не подобається термін «коаліційний уряд», тому що це означає «політичні призначенці». Але технократичний уряд, який був би справді колективним органом розробки державної політики та її реалізації, був би доцільним. І до цього уряду варто було б залучити людей, які, можливо, навіть критично налаштовані до чинної влади. Це могло б знизити ризики від можливих негативних наслідків зменшення динаміки підтримки з боку Сполучених Штатів та інших наших партнерів.

А які саме можуть бути катастрофічні наслідки, про які ви сказали – що мається на увазі?

Відсутність грошей для армії – для виплат, банально закупівель паливо-мастильних матеріалів для техніки, закупівлі набоїв, техніки чи боєприпасів на відкритих ринках. Зараз ми отримуємо допомогу, і нам безкоштовно передають техніку і зброю. Але коли ми виходимо на ринки і купуємо їх не за грантові, а за державні гроші, то, відповідно, ці транзакції мають бути забезпечені. А якщо в нас немає грошей на це, то ми ризикуємо опинитися у повній залежності від допомоги з боку Заходу. У нас є дірка в бюджеті, і невідомо, за рахунок чого її збираються покривати. Якщо лише з податків, то тоді остаточно «ляже» вся економіка. Тому тут варто шукати різні, можливо, непопулярні чи експериментальні рішення. Шукати партнерів, які готові разом з нами заробляти ці гроші. Такі ініціативи є – люди приїжджають, пропонують нові підходи, свої послуги, знання і гроші.

Чи готові політики, якщо говорити про перспективи створення технократичного уряду, банально домовлятися між собою, і працювати на результат, який допоможе подолати кризу?

Незважаючи на те, що я завжди досить критично оцінював якості поточного правлячого класу, Україна, все-таки пройшла п'ять революцій.

Суспільство дорослішає, і це фіксують всі без винятку соціологічні компанії. Дорослішання проявляється в тому, що перебуваючи на піку емоційних гойдалок люди ухвалюють досить раціональні рішення, демонструють готовність домовлятися, коли нібито спалені всі мости.

І таких випадків багато. Тому навіть у такій ситуації, коли політики нібито пересварилися між собою, вони здатні домовлятися. Вони показували цю здатність на початку вторгнення, в ситуації можливості появи мегаскандалів, коли політичний клас домовлявся не виносити це на поверхню, щоб пройти цей шторм, а потім з'ясовувати стосунки. Їм це вдавалося, тому сказати, що немає здатності домовлятися, не можна.

Якщо дійсно є розуміння, що вибори будуть не скоро, це і є той простір для переговорів. Тому політики можуть домовлятися – треба лише задати рамку. Якщо значна частина суспільства розуміє, що відбувається у владі – не чує про постійні конфлікти та корупцію, а бачить готовність представників правлячого класу розділяти спільну долю з країною, відповідно, і довіра до такого технократичного уряду буде високою. І не лише на старті його роботи, але й коли доведеться ухвалювати непопулярні рішення.

Росія, коли говорить про «провал» голосування, всіляко створює видимість того, що Захід відмовляється від допомоги Україні. Наскільки в подальшому затримки надання допомоги (адже в Штатах, фактично, вже починається передвиборчий рік) можуть бути використані Росією, і наскільки це ускладнить ситуацію для України?

Росія буде всіляко це використовувати – вихоплювати або справжні, або вигадані історії, буде їх максимально розганяти в суспільстві і намагатися робити з них велику «зраду». У цій історії протидія російській дезінформації буде чи не найголовнішою (хоча вона і раніше була важливою), тому що інколи російське ІПСО дуже важко відрізнити. Справді, у США вибори, у Європі починаються виборчі роки. Там також є популісти, які хочуть скинути існуючі коаліції. Вони використовують проросійські гасла, серфінгують на українофобських настроях, на втомі від України. Тому вони однозначно будуть використовуватися російською пропагандою у країнах Заходу, країнах Глобального Півдня, де будуть говорити, що це американська провокація. І, в основному, в Україні, де РФ намагатиметься вбити клин між Залужним і Зеленським, між учасниками можливої домовленості у Верховній Раді, будуть вихоплювати корупційні історії та максимально їх роздмухувати або ж їх вигадувати. Коли є вал таких історій, то, відповідно, втрачається здатність критичного мислити і розрізняти справжню історію від вигадки. Росія буде грати на слабкій інформаційній гігієні українського суспільства, вкидати різноманітні ІПСО, яким буде важко чинити опір.

Як саме це може позначитися на ситуації на фронті – чи може Росія піти в новий наступ?Я цього не виключаю. Є така думка, що росіяни можуть почати новий наступ після так званих виборів Путіна. Я також не виключаю, що фронт (і це показує ситуація навколо Авдіївки, Куп'янська, Бахмута та інших міст) може рухатися. Головне – не робити з цього катастрофу. Не робити з населених пунктів «брестських фортець» чи нових «азовсталей» (хоча тоді з точки зору стратегії це, можливо, було правильним рішенням). На даний момент утримання населених пунктів тільки заради створення картинки для внутрішнього споживача не є аргументом. Якщо нам потрібно буде відступити на рубежі, які будуть терміново побудовані, залиті бетоном, створені укріпрайони, це варто буде зробити. І коли рухається фронт, це просто означає різні етапи цієї війни. Потім буде етап нашого наступного наступу, але зараз є загроза, що після виборів Путіна Росія може піти в новий великий наступ, і ми маємо бути готовими до нього та принаймні спробувати його зупинити. Тобто не дати їм далеко просунутися та піти в контратаку.

У той самий час росіяни постійно промацують нас і Захід на предмет переговорного процесу. Не минає і тижня, щоб той чи інший російський чиновник чи навколокремлівський експерт під час виїзду за кордон не вкидав інформацію про готовність «башт» Кремля розмовляти на предмет перемир'я або ситуативної домовленості. Росія зацікавлена у переговорах, питання у тому, що має бути їхнім предметом. Якщо це невеликі кейси, пов'язані з обміном полоненими, інтенсивністю на певних напрямках, рухом людей за лініями розділення – це одна історія. Якщо це стосується певних зобов'язань – зовсім інша. І обставин для таких переговорів на фронті немає. Більше того, зараз на фронті складаються несприятливі для України обставини, і за цих позицій нічого доброго для нас ці переговори не принесуть.

джерело — Главред