30 листопада в Придністров'ї відбулися так звані «вибори» на всіх рівнях — від Верховної Ради до місцевих рад та сільських голів. На прес-конференції 1 грудня голова того, що там називають «ЦВК», Станіслав Касап, заявив, що на виборах невизнаної «ПМР» «обрано 33 депутати Верховної ради, 469 депутатів місцевих рад і 76 голів адміністрацій». Явку зобразили вкрай низькою — бо її по суті й не було — 26,01% (102 655 осіб), плюс 6,5 тисяч осіб взяли участь у достроковому голосуванні (у «ПМР» можна було голосувати достроково). На попередніх виборах 2020 року явка становила 27,7%. Вибори визнали такими, що відбулися, оскільки в регіоні не існує мінімального порогу участі для їхньої валідації.
СИСТЕМА
«Вибори» в регіоні проходили за мажоритарною системою. У бюлетені була графа «проти всіх». Якби в якомусь окрузі «проти всіх» набрав більшість голосів, ніж кандидати, результати виборів скасували б і призначили б повторні вибори, але вже без кандидатів із того бюлетеня. Однак цього разу дива не сталося — випадків перемоги «проти всіх» у Придністров'ї не виявлено.
«Вибори» у більшості округів регіону відбулися без конкуренції: із 33 округів у «Верховну Раду» в 21 висунули лише одного кандидата (!!!). У сільських та селищних радах також майже 95% округів були представлені одним претендентом.
Навіщо все це — «змагальність», «вибір», «плюралізм»? Навіщо турбувати народ складними питаннями, кого обирати? Є затверджений МГБ «республіки» (читай — ФСБ РФ) та холдингом «Шериф» список співробітників, яких потрібно працевлаштувати в органи влади.
«Міжнародні спостерігачі», за заявою голови «Центрвиборчкому ПМР», були представлені виключно громадянами Росії. Вони фотографували та знімали на дільницях, а звіти надсилали до російських структур. У минулому російські спостерігачі стикалися з відмовою у в'їзді, але частина все ж таки потрапила до регіону. «Спостерігачі» з частково визнаних Абхазії та Південної Осетії одразу назвали вибори «демократичними» — ще до їхнього початку.
Із 33 обраних депутатів «парламенту ПМР» 22 переобралися, а 11 — новообрані. Це чисто арифметичний, запрограмований підхід — «оновити „парламент“ на третину».
«Верховна рада ПМР» вже давно грає декоративну роль у регіоні, оскільки розпорядчі функції зосереджені в руках «президента» ПМР Вадима Красносельського, а реальна влада на договірній основі належить Віктору Гушану, власнику корпорації «Шериф», та російським кураторам із резидентур ФСБ та ГРУ МО РФ. «Парламент» не має жодних реальних важелів впливу, а в регіоні остаточно придушили будь-яку опозиційну активність.
Віктор Гушан
Вадим Красносельський
Нагадаємо, що у «нульових» роках, аж до 2015 року, у «ПМР» спостерігалося певне змагання груп впливу. Зокрема, «екс-президенти ПМР» Смирнов та Шевчук вели справжні «війни» з «Шерифом» за владу в регіоні. Але згодом холдинг все захопив. Усі незгодні або виїхали, або замовкли.
У червні 2025 року в «ПМР» відбулася чергова «оптимізація» «Конституції» та «законодавства». Були скориговані норми Конституції, Виборчого кодексу, а також двох законів: «Про органи місцевої влади, місцевого самоврядування та державної адміністрації в ПМР» та «Про статус народних депутатів місцевих Рад народних депутатів ПМР». Відтепер голови сіл та селищ, які одночасно є головами сільських або селищних рад, після виборів 30 листопада не будуть автоматично входити до складу районної ради.
Крім того, поправками уточнено, що «Рада народних депутатів» міста-супутника формується у кількості 13–15 депутатів. Оптимізовано чисельність депутатів сільських рад: уже не 15, а 11 — максимальна кількість депутатів, які обиратимуться від сіл з чисельністю до 3 тисяч виборців. А в селах з чисельністю понад 3 тисяч виборців, де максимум можна було обрати 21 депутата, тепер можна буде обрати максимум до 13 депутатів. До 2025 року загальна чисельність «депутатів сільрад» по «ПМР» становила 716 осіб. Оптимізація чисельності депутатського корпусу всіх рівнів проводилася й раніше, у 2015–2020 роках. Так, наприклад, у 2020 році чисельність депутатів «Верховної Ради ПМР» скоротили з 43 до 33 депутатів. Тоді прибрали навіть саму можливість потрапляння до «ВР» когось «не свого».
З 2015 та 2020 років у Придністров'ї не допускають представників опозиційних груп до участі у виборах. Так, свого часу не пустили на вибори політолога Анатолія Дируна, який виявляв дива лояльності до «Шерифа», але не був «своїм», та інших.
На цих «виборах» не пустили громадського активіста з Тирасполя Миколу Малишева, якому двічі відмовила в реєстрації окружна комісія. Підставою стало те, що кандидата раніше вже двічі не допускали до виборів. Норма «виборчого кодексу» невизнаної «ПМР», на підставі якої йому відмовили, з'явилася в документі в червні 2025 року, і, як стверджує Малишев, була написана спеціально під нього (що цілком може бути правдою). 15 листопада Малишев спробував подати скаргу до Верховного суду самостійно, але на місці не виявилося суддів. Того ж вечора він намагався подати скаргу до прокуратури невизнаної республіки, але й там не було прокурорів.
Його опонентом мав бути «носій скрєп» та «головний офіційний патріот ПМР» Буга. Минулого разу він переміг Малишева на 200 голосів (кажуть, що бюлетені вкинули в останній момент) і тепер боявся конкуренції, бо навіть вкид міг не допомогти.
25 листопада не допустили Олександра Бондаренка, який балотувався в депутати Тираспольської міської ради по округу №16. Підставою для скасування реєстрації стало те, що у своїй листівці кандидат, за версією суду, пропонував виборцям матеріальні блага в обмін на голос. При цьому агітаційний матеріал був заздалегідь узгоджений з місцевими виборчими органами. Після рішення суду про зняття з виборів Олександр Бондаренко випустив листівку, в якій закликає жителів Тирасполя голосувати «проти всіх».
Загалом таких проявів «бунтарства» на цих виборах були одиниці.
ПЕРЕВІРЕНІ КАДРИ
У 2020 році 29 із 33 депутатів отримала партія «Оновлення» («Шериф") та 4 формально незалежних депутати, але підконтрольні "Шерифу". Цього разу партійність депутатами якось забулася. Навіть Галина Антюфєєва, глава партії "Оновлення", йшла на ці вибори від трудового колективу і про партію не згадувала.
Зберегли свої мандати такі "зубри" придністровської "політики", як: один з топів "Шерифа", голова "Агропромбанку" Юрій Кучеренко (обирався безальтернативно в Бендерах); спікер "ВР ПМР" Олександр Коршунов; гендиректор "Шерифа" Дмитро Огірчук; директор Дубоссарської ГЕС Борис Герман; представники ММЗ Валентин Матвейчук та Яків Галак; Григорій Дяченко; сама Галина Антюфєєва; зашифрований Степан Степанов (скоріш за все від МГБ); екс-завснаб 14 армії Ігор Ярич; офіційний патріот та скрєпоносець Ігор Буга. Потрапив цього разу до "Верховної Ради" й головний придністровський пропагандист Андрій Сафонов. Мандат зберіг і гендиректор "Тіротексу" Андрій Межинський, рідний брат екс-глави МВС Молдови Валентина Межинського та людини Плахотнюка.
З цікавого: не пішли в депутати історичний директор заводу КВІНТ Олег Баєв, його змінив замдиректора КВІНТу Дмитро Дурноп'ян. Можливо, це свідчить, що "Шериф" хоче замінити Баєва і на заводі. Також не балотувався соратник Гушана епохи становлення холдингу Порфирій Шкільнюк, його замінив Олег Наричук з дальнього кола "шерифівців". Не потрапив до "парламенту" Олег Василатій, який був там депутатом років 15, але минулого року занадто часто давав відверті інтерв'ю.
Найбільшою інтригою цих "виборів" стала відсутність у списках кандидатів сина господаря "Шерифа" Віктора Гушана — Євгена Гушана. Попри те, що тато засунув його в політику ще в 2012 році — у 23 роки той став депутатом "Тираспільської міськради", а в 27 років — депутатом "Верховної Ради ПМР", Женя Гушан увесь цей час всіляко уникав публічності й нудився депутатським мандатом. Був у складі Комітету з законодавства, правоохоронних органів, оборони, безпеки, миротворчої діяльності, захисту прав і свобод громадян, кілька разів виступав, дав якесь нікчемне інтерв'ю. Під кінець каденції він взагалі забив на "парламент" і зник з медіапростору.
Євген Гушан
А ось дружина Євгена — Катерина Гушан — досить медійна персона, і не стільки в Придністров'ї, скільки в Молдові та Росії. Вона з'являється у публікаціях преси та навіть отримувала премію кишинівського журналу Aquarelle — "бізнесвумен року". Про Катерину Гушан відомо, що вона займається бізнесом та має власну школу танців. Кілька років тому вона заснувала власний бренд одягу. Весною цього року відвідала Каннський кінофестиваль та потусила на одному з випусків "Камеді клаб" на російському федеральному каналі.
Катерина Гушан
СОЦІАЛЬНИЙ ПІДКУП
"Шериф" явно відчуває, що його влада в регіоні не має тієї підтримки, як раніше. Люди голосують ногами (не приходять на вибори), і це не від хорошого життя. Місцевий режим нездатний навіть імітувати явку. Тому єдиною доступною технологією стає соціальний підкуп пенсіонерів та бюджетників — мовчазного дисциплінованого електорату.
Напередодні виборів "Шериф" перерахував 30 млн місцевих рублів (близько $1,86 млн) до бюджету на фінансову допомогу пенсіонерам до різдвяних свят. Кожен пенсіонер отримає по 200 рублів. Загалом грошову допомогу мають отримати 149,7 тис. осіб. Аналогічні виплати "Шериф" здійснював і в попередні роки. Наприклад, у грудні 2024 року холдинг також перерахував 30 млн рублів, тоді отримувачів було трохи більше — близько 151 тис. пенсіонерів.
Перед виборами вирішилася й історія з поставками російського газу до Придністров'я. Угорська компанія MET Group отримала черговий транш передоплати за газ для Придністров'я. Починаючи з 18 листопада до регіону надходитиме близько 3 млн кубометрів газу. Перед цим, з 13 листопада, у Придністров'ї діяв неоголошений режим економії газу. 13–14 листопада у придністровських пабліках з'явилися повідомлення про призупинення роботи великих підприємств регіону: тираспольського бавовняного комбінату "Тиротекс" та тираспольського заводу "Молдавізоліт". У простої також перебували Цементний комбінат і Металургійний завод у Рибниці. Але перед виборами газ таки пішов.
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
- Черговий фарс під назвою "вибори". Так звані "вибори" у Придністров'ї були цілеспрямовано організованим фарсом, метою якого була не воля громадян, а легалізація та оновлення підконтрольної режиму кадрової структури. Це підтверджує майже повна відсутність реальної конкуренції, кваліфіковані технічні перешкоди для опозиційних кандидатів та мізерна явка, яку не вдається навіть штучно підняти.
- Монополія "Шерифа" та Росії. Псевдодержавні інституції невизнаної "ПМР", зокрема "Верховна Рада", є лише ширмою для зовнішнього спостерігача. Реальна політична та економічна влада сконцентрована у двох центрах: усередині регіону — в холдингу "Шериф" Віктора Гушана, а зовні — в російських спецслужбах та політичному керівництві РФ. "Вибори" слугують механізмом кооптації вірних цим центрам осіб.
- Відсутність легітимності. Будь-які електоральні процедури в цьому регіоні не мають ні юридичної сили, ні міжнародного визнання, оскільки відбуваються на окупованій території Республіки Молдова. Контакти третіх країн (як у випадку з російськими сенаторами) із керівництвом сепаратистів без узгодження з Кишиневом є порушенням міжнародного права та суверенітету Молдови.
- Технологія утримання влади. У відповідь на посилення апатії населення та втрату соціальної бази режим перейшов до примітивної, але ефективної в умовах ізоляції та бідності технології "соціального підкупу". Роздача коштів пенсіонерам і вирішення критичних економічних проблем (як постачання газу) безпосередньо перед голосуванням є інструментом тиску та забезпечення мінімальної лояльності.
- Стагнація та ізоляція. Підсумки "виборів" демонструють глибоку стагнацію та щільну закритість політичного поля регіону. Зникнення з нього навіть таких фігур, як син олігарха Євген Гушан, свідчить про відсутність будь-яких внутрішніх політичних процесів та перетворення "системи" на суто службовий апарат для обслуговування інтересів "Шерифа" та Кремля. Будь-яка альтернатива, навіть декоративна, ліквідується.
У підсумку, події 30 листопада не були виборами в жодному розумінні. Це була кадрова ротація в механізмі управління окупованою територією, проведена з метою збереження статус-кво та демонстрації контролю. Реальна боротьба за майбутнє Придністров'я ведеться не біля урн для голосування, а на міжнародній арені, де вирішується питання деокупації та дерашизації регіону.