Читаю стрічку в соцмережах і постійно бачу усталене формулювання про те, що Папа Римський Франциск є виразником «Глобального Півдня». Того, який «антизахідний, антиамериканський, антиколоніальний» тощо. А ще багато хто постить мемчики, що Папа то «лівак» і все таке.

Ці твердження робляться на підставі того, що за походженням Хорхе Маріо Бергольо, нині Папа Франциск — є аргентинцем. Тому він автоматично записується в Глобальний Південь з його альтернативою «колективному Заходу».

Друзі! Франциск не є а ні виразником інтересів «Глобального Півдня», а ні «ліваком». Від слова ВЗАГАЛІ!

Нагадаю тим, кому ліньки читати біографію Понтифіка: Хорхе Маріо Бергольо в Аргентині вважався представником правого (!) спектру, наближеного до військових та їх хунт. Коли він обіймав високі посади в місцевій єзуїтській ієрархії, в 1976 році в Аргентині стався військовий переворот генерала Хорхе Відели Редондо. Це була класична права, майже фашистська диктатура, яку Бергольо прийняв і підтримав, хоча зараз він це заперечує.

У так званій «брудній війні» хунти проти опозиції, за оцінками самих соратників Відели, було вбито і по-звірячому закатовано майже 9 тисяч осіб. Для боротьби з опонентами (не лише лівими) Відела використовував парамілітарес та ескадрони смерті. Про це багато написано.

Так ось, наш Папа тоді випромінював обережний оптимізм та надію на «національне відродження» Аргентини і пов'язував з хунтою повернення в країну традиційних християнських цінностей. А ще відома історія про двох священиків-єзуїтів, Орландо Йоріо і Франсиско Халікса, яких викрали парамілітарес і катували протягом п'яти місяців. Після звільнення Орландо Йоріо заявив, що до рук військових вони потрапили через конфлікт зі своїм начальником Хорхе Бергольйо — майбутній Папа нібито вимагав від них припинити самовільні відвідини нетрів Буенос-Айреса для допомоги бідним, що виглядали як політичний виклик режиму. Потім звичайно Франциск все це заперечував і казав, що забороняв вештатися в бідних кварталах, бо піклувався про безпеку монахів...

Дослідники періоду диктатури Відели кажуть, що ідеологічні концепції католицького духовенства того періоду, на чолі якого стояв  Хорхе Маріо Бергольо, мали ознаки не лише традиціоналістського християнського фундаменталізму, але й містили елементи білого расизму. Не любили попи в Аргентині кольорових, виступали проти змішаних шлюбів. Й ототожнювали вони себе з «правою альтернативою» з «традиційним Заходом», «католицьким іберійським ренесансом» тощо. В США вбачали у режимі Відели свого стратегічного партнера в Латинській Америці. На початку квітня 1976 року Конгрес США схвалив запит адміністрації Форда, написаний Генрі Кіссінджером, про надання хунті 50 млн дол допомоги у сфері безпеки.

Звичайно, з 1976 року минуло майже півстоліття. Папа звмінився, як і його власні політичні орієнтири. Ніхто сьогодні не може дорікнути йому відкриту симпатію до фашистів. Але «осадочек» видно залишився...

Папа Франциск ніколи не тяжів до лівих, і не переймався проблемами боротьби з неоколоніалізмом. Не мав він симпатій до антизахідних рухів в колишніх колоніях. Не має він їх і сьогодні. Порядок денний того що називають «Глобальний Південь» та лінія, яку проводить Ватикан, лише в кількох місцях перетинаються, але не є тотожніми.

Святий Престол прагне повернення впливу, участі в глобальній грі як рівноправний учасник, а не складова «колективного Заходу». Цього можна досягнути в час руйнування усталеного світопорядку. А ще Папа Франциск симпатизує Путіну, тому що бачить в ньому Віделу своєю молодості. «Скрєпи» схожі.