Заява Володимира Гройсмана про те, що в Україні «найбільший дефіцит – дефіцит майбутнього» — це скоріше вимушена констатація факту.
Чинна влада і політикум, як такий, не змогли запропонувати картину майбутнього, яка б стала фокусом суспільного консенсусу.
Цього не сталося в силу:
а) неспроможності держав з пострадянським політико-правовим дизайном та олігархічною економікою генерувати живі сенси (як правло, вони створюють штучні уявлення та мертві міфологеми);
б) токсичності атмосфери в самій бюрократичній системі, яка відразу вбивала будь-яку ініціативу або призводила до незворотніх моральних мутацій «агентів змін», які туди потрапляли;
в) через діяльність «каналізаторів» та «порожніх барабанів», які «злили» громадянську активність та готовність до спітворення країни в пустопорожнє малювання програм «за все добре — проти всього поганого».
г) «ефективних менеджерів», що писали законопроекти на коліні, а потім ламали парламент через це ж коліно, щоб ці законодавчі новели прйняти, бо «потрібно перед грантодавцями прозвітувати».
Як наслідок – 80% законопроектів, які вносяться в зал ВР суперечать діючій Конституції чи іншим законам України.
Скільки «хороших» та «прогресивних» законів прийняла ВР під тиском «пакетів» та «партнерств», в які потім доводилося вносити зміни? А скільки таких законів в зіткненні з реальністю деформувалися на рівні підзаконних актів та управлінських практик, що краще вони б цих законів не писали?
Наприклад, замість подолання дефіциту справедливості, ми отримали його поглиблення. Доступ громадян до правосуддя лише через «цех» адвокатів, не спрощення, а ускладення антикорупційних органів та створення умов для «війни» між ними.
Останній епізод: у спеціалізованих вищих судах (ВАСУ, ВГСУ та ін) «зависло» 140 тис справ. Тепер спеціалізовані суди ліквідовуються і створюється єдиний Верховний суд (всього 200 суддів).
Це має статися 30 березня 2017 року: створення Верховного Суду і призначення суддів ВС за результатами конкурсу, проведеного відповідно до нового закону.
Як стверждують ініціатори та «контролери» судової реформи, завданням цих змін є «недопустити перепризначення корумпованих суддів вищих спеціалізованих судів у новий Веррховний суд». Ціль прекрасна… але що буде із 140 тис справами?
Як стверджують деякі нардепи, на півтора роки (як мінімум) в Україні можна буде забути про справедливість та правосуддя. А ви кажете про «верховенство права»…
Вам запропонують замість «верховенства права» – верховенство закону «про правоту поліцейського».
Бо система в умовах дефіциту справедливості вимушена буде латати дірку хоча б в сфері громадської безпеки. І найпростіший спосіб це зробити – створити механізми поліцейської держави.
Це все є наслідком реалізації ідей «порожніх барабанів» про «ефективний менеджмент», який має «замінити інституційну пам'ять корумпованої бюрократичної машини».
Як наслідок – стару систему не демонтували, а нову не побудували. Зависли.
Фактично все що зараз зветься реформами – це євроремонт в хліву, який прогнив і завалюється.
З одного боку, якщо він впаде — то накриє нас усіх; з іншого боку, нам потрібен не хлів, а будинок.
Будинки ж наші політики та «порожні барабани» будувати не вміють.
Тому, коли Гройсман говорить про «дефіцит майбутнього», можна лише порадити: більше візій, стратегічних сесій, робочих груп, дорадчих органів та консультацій з «кишеньковими» громадськими експертами...