Щороку 27 жовтня українці пишуть Радіодиктант національної єдності. Хтось перевіряє власну грамотність, хтось підтримує традицію, а хтось просто долучається до події, про яку цього дня говорять усюди. Серед учасників є й відомі люди — артисти, журналісти, підприємці, блогери. Їхня присутність привертає увагу до ініціативи, але водночас порушує ширше питання: яку роль публічні люди відіграють у популяризації української мови?

Цього року Радіодиктант писали, зокрема, в книгарнях «КнигоЛенд» у Києві, Рівному, Ужгороді, Житомирі та Вінниці. У київській книгарні до ініціативи долучилися шеф-кухар Євген Клопотенко, ветеран і громадський діяч Олександр «Терен» Будько, співачка LELÉKA, журналістка Саша Гонтар, блогер Влад Шевченко, акторка Марина Кошкіна, блогерка Даша Кубік, музикант Ярослав Джусь і співзасновниця бюро досвідів Viter Vie Катерина Воскресенська.

Від особистого прикладу до суспільної уваги

Участь знаменитостей у мовних ініціативах — не просто привід для фотографій у соцмережах. Публічні люди мають аудиторії, до яких не завжди можуть достукатися освітні проєкти, державні кампанії чи культурні інституції. Коли популярний артист або блогер пише диктант і розповідає про це своїм підписникам, мовна тема виходить за межі звичного кола зацікавлених.

Звісно, сама участь у Радіодиктанті не свідчить про те, як людина послуговується мовою в повсякденному житті, і не може бути мірилом її мовної позиції. Але такі події дають можливість говорити про українську мову не лише в контексті правил і помилок, а й як про частину спільного культурного досвіду.

Особливо це важливо в час, коли питання мови в Україні давно вийшло за межі суто лінгвістичної дискусії. Воно стосується освіти, культури, медіа, книжкового ринку та повсякденного спілкування. І тут приклад публічних людей може бути одним із чинників, які підтримують інтерес до українськомовного середовища. Не єдиним і не вирішальним, але помітним.

До Радіодиктанту також долучилися представники корпоративної групи видавництв RNK-Ranok: генеральний директор видавництва «Ранок» Віктор Круглов, голова наглядової ради благодійного фонду «Ранок-Україна» Юлія Євсєєва та директорка з управління репутацією і PR-комунікаціями групи Анна Макаренко. Разом із ними диктант писали ветерани російсько-української війни — представники громадської організації «Всеукраїнське об'єднання „Ветеранський корпус“».

Чому для цього обирають книгарні

Радіодиктант можна написати вдома, на роботі чи в навчальному закладі. Проте можливість долучитися до нього разом з іншими змінює сам формат участі. Люди приходять не лише перевірити грамотність, а й розділити досвід, який одночасно переживають тисячі українців у різних містах і країнах.

27 жовтня команди «КнигоЛенду» підготували для учасників простори в п'яти містах України. У Києві диктант відбувався в книгарні на вулиці Жилянській, 5/60. До написання долучилися не лише запрошені гості, а й інші охочі.

Для книгарень такі події — можливість вийти за межі звичного формату торгівлі. Книгарня може бути місцем, де люди зустрічаються, обговорюють прочитане, беруть участь у культурних ініціативах. І якщо раніше подібні заходи часто асоціювалися передусім із презентаціями книжок, то сьогодні культурний простір може об'єднувати людей і навколо ширших тем.

Водночас важливо не перебільшувати роль окремих акцій. Одна подія не змінить мовних звичок суспільства. Для цього потрібні якісна освіта, доступні українськомовні книжки, цікаві медіапродукти й середовище, у якому українська є природною мовою спілкування. Але такі події можуть підтримувати увагу до цих питань і створювати додаткові можливості для участі.

Традиція, яка потребує продовження

Радіодиктант національної єдності залишається однією з помітних щорічних мовних ініціатив. Його цінність не лише в тому, щоб перевірити, хто припустився менше помилок. Це також нагода згадати про мову як частину спільного досвіду — незалежно від професії, віку чи місця проживання.

Участь відомих українців допомагає привернути увагу до цієї традиції. А книгарні та інші культурні простори дають їй місце поза радіо- й телевізійними трансляціями. Проте справжній результат таких ініціатив залежить від того, чи залишається українська мова частиною повсякденного життя після того, як закінчується диктант і зникають святкові дописи в соцмережах.