-Ти мене поважаєш?

-Поважаю!

-І я тебеповажаю!

-То ми з тобою поважні люди!

Коли ти поважна людина твій високий статус визнають , до тебе шанобливо ставляться , бо всім і всюди видно твої достоїнства, заслуги, особисті якості, унікальні особливості, а інколи і таланти. І все то визнається вільно людьми , а не тому , що їх змусили . Тобто люди об'єктивно оцінюють твою позицію і визнають її. Здатність поважати інших притаманна дорослим і вихованим людям . Дітям повага не знайома, як і погано вихованим людям: тобто тим, які не жили серед гідних поваги людей і не знають, як слід стосовно них себе поводити. Що таке повага, знають тільки ті, хто гідні поваги самі. Гідні люди поважають один одного навіть тоді, коли об'єктивно є ворогами. Навіть коли їх думки , погляди , настрої діаметрально протилежні.

На сьогодні для нас спілкування є всім. Ми чатимось, коментуємо, читаємо і таким чином пізнаємо навколишній світ, розуміємо друзів та близьких нам людей, отримуємо безцінний життєвий досвід. Звичайно , відсутність живого спілкування породжує безвідповідальність та агресію , бо те, що ти напишеш в мережі, іноді при живому спілкуванні людині не скажеш. І це не може не турбувати.

Будь-яке спілкування повинно ґрунтуватися на моральних цінностях таких як порядність, справедливість, чесність, повага, співчуття. Сьогодні я про повагу , адже саме вона найбільше відображає ставлення співрозмовників один до одного. Повага вимагає відношення до іншої людини як до особистості,вона визнає співрозмовника рівним собі самому. Важливою складовою поваги являється терпимість до співрозмовника, адже саме вона може вгамувати наші негативні емоції під час розмови.

Але які б слова я не підбирала розжовуючи це поняття, воно буде неповним без самоповаги. Бо тільки самоповага, здорова думка про себе, віра в те, що ми чогось варті є найголовнішим орієнтиром для особистості , що має в собі стійкість,стержень , твердість. Тільки таким людям зі сформованим світоглядом та особистою етикою ,властивий страх : зрадити себе, тобто зробити те, через що перестанеш поважати самого себе. І це — дуже потужний орієнтир, що дозволяє багато розставити по своїх місцях в житті. В кінцевому підсумку зрада себе не окупається нічим ззовні, угоди з власною совістю, як правило, збиткові для совісті.

Однак я не знаю людей, які б ніколи не наступали на горло власній пісні та не кривили душею. Бути з принципами зручно, але життя іноді підкидає завдання, в яких немає хороших виходів, і при будь-якому розкладі зрадиш щось в собі. Так буває.

А іноді й без таких альтернатив робимо вибір, за який потім розплачується совість. Зректися одного, бо його засуджують інші. Можна згадати безліч прикладів, коли ми зазнаємо невдач, в яких страждає саме повага до себе.Страждає, але не зникає.Тобто людина з потужним орієнтиром не перестане себе поважати.

Чому ж цей принцип не можна проявити і по відношенню до інших: поважати людей не дивлячись на їх недоліки?