КАНАДСЬКИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКИХ СТУДІЙ

АЛЬБЕРТСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ «УКРАЇНІКА»

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ»

ім. ТАРАСА  ШЕВЧЕНКА

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

«ГЕТЬМАНСЬКА СТОЛИЦЯ»

представляють науково-популярне видання:

ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДИ БАТУРИНА 2020-2021 рр.

До 20-ліття Батуринського українсько-канадського проєкту

Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Юрій Ситий

Упорядник і відповідальний редактор Володимир Мезенцев

Фотографії Юрія Ситого, Олександра Терещенка,

Олександра Гречановського, Оксани Ломко

Комп'ютерна графіка та малюнки Сергія Дмитрієнка, Ігоря Гречановського,

Наталі Павлусенко, Юрія Ситого, Людмили Мироненко, Олександра Терещенка, Олександра Бондаря

Видавництво «Гомін України»/“Ukrainian Echo" Publishing Company Ltd.

9 Plastics Ave., Toronto, Ontario, Canada M8Z 4B6

Tel.: (416) 516-2443. Email: homin@on.aibn.com

Редакторка Софія Сосняк

Комп'ютерний дизайн Михайла Гуцмана

Це видання здійснено коштом Фундації "Будучність"

та Дослідного інституту "Україніка" у Торонті.

© Володимир Мезенцев, 2021

© "Гомін України", оригінал-дизайн, 2021

На передній обкладинці картина "Апофеоз гетьмана України Івана Мазепи" з зображенням реконструйованої цитаделі Батурина XVII ст. Художник Ігор Гречановський, 2020 р. (м. Полтава). Фото Олександра Гречановського. Музей історії Полтавської битви у Полтаві. Комп'ютерний дизайн обкладинки Сергія Дмитрієнка.

Торонто: Видавництво "Гомін України", 2021

ДВАДЦЯТЬ РОКІВ БАТУРИНСЬКОМУ  ПРОЄКТУ КІУС

2021 р. тодішній директор Канадського інституту українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні у Канаді, провідний історик Гетьманщини проф. Зенон Когут заснував проєкт історико-археологічного вивчення м. Батурина козацької доби. Два десятиліття історики та археологи цього інституту і Понтифікального інституту середньовічних студій Торонтського університету в м. Торонто у Канаді співпрацюють з українськими дослідниками того міста Чернігівської обл. в Україні. Вони разом організують щолітні розкопки Батурина, які українські археологи розпочали там 1995 р., і публікують їхні результати та інші матеріали проєкту.

Під час пандемії розкопки того міста вдалось продовжити. Цей буклет розгляне основні здобутки польових досліджень Батурина 2020-21 рр. у доповненні нових студій його ранньомодерної історії та культури.

Від 2001 р. поспіль КІУС і Дослідний інститут "Україніка" у Торонто спонсорують Батуринський проєкт. 2020 р. КІУС підтримав його грантом з Вічного фонду д-ра Богдана Стефана Запутовича та д-ки Марії Грицайко-Запутович. Щиро дякуємо засновникам цього фонду й попередньому директору інституту мгр Ярсу Балану за щедре фінансування проєкту в 2018-20 рр. Висловлюємо також подяку теперішній директорці КІУС проф. Наталії Ханенко-Фрізен та президенту Дослідного інституту "Україніка", виконавчому директору Ліґи Українців Канади мгр Оресту Стецеву за всебічну допомогу проєкту і поширенню наших видань.

Батуринський проєкт адмініструється Центром українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при Торонтському відділі КІУС (https://www.ualberta.ca canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html). Глибоко дякуємо директору того відділу проф. Франку Сисину за багаторічну підтримку проєкту грантами та авторитетними рекомендаціями у наукових закладах Канади і США. 2021 р. названий Центр та Вічний фонд д-ра Богдана Стефана Запутовича і д-ки Марії Грицайко-Запутович при КІУС надали щедрий грант на продовження розкопок міста й підготовку публікацій цього академічного року. Засновник проєкту проф. З. Когут керував ним у 2001-15 рр. і лишається його академічним дорадником, співавтором наших буклетів, наукових статей та повідомлень у пресі Північної Америки про нові історико-археологічні студії столиці Гетьманщини. Науковий працівник Торонтського відділу КІУС д-р Володимир Мезенцев є виконавчим директором проєкту в Канаді та координатором співпраці канадських і українських дослідників старого Батурина (іл. 4).

Розкопки там у 2001-20 рр. також спонсорував Понтифікальний інститут середньовічних студій Торонтського університету. Кожного року Фонд кафедр українознавства у Нью-Йорку підтримує досліди Батурина субсидіями. Чернігівська обласна державна адміністрація у 2005-21 рр. та Чернігівський обласний історичний музей ім. Василя Тарновського в 2013-21 рр. щорічно виділяли гранти на розкопки міста.

Неперевершеними меценатами вивчення старожитностей Батурина є поетеса Володимира Василишин (літературні псевдоніми Міра Гармаш та Ї. Жак), нащадок славного гетьмана Війська Запорізького Михайла Дорошенка, і її чоловік, митець Роман Василишин з м. Філадельфії у США (іл. 1). Вже тяжко хвора пані Володимира великодушно жертвувала на цей проєкт до кінця життя. Пан Роман продовжує добродійну справу своєї родини і лишається найщедрішим благодійником батуринських студій. Портрети панства Василишиних виставлені у Музеї археології Батурина і надруковані в усіх наших щорічних буклетах та великих статтях про розкопки гетьманської столиці в українсько-канадській пресі 2011-21 рр.

У 2020-21 рр. історико-археологічні дослідження Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова Борис Михайлець), Ліґа Українців Канади – відділ у Торонто (голова Микола Литвин), Крайова Управа Ліґи Українок Канади (голова Галина Винник), торонтський відділ Ліґи Українок Канади (голова Г. Винник), Союз Українок Канади – відділ ім. св. княгині Ольги при Українській православній церкві св. Володимира (голова Віра Мельник), Кредитова спілка "Будучність" (персональні подяки головній управительці Оксані Процюк-Чиж та менеджерці кадрів Христині Бідяк), Фундація "Будучність" (голова ради директорів Роман Медик, виконавча директорка Лада Козак), Фундація "Прометей" (голова Марія Шкамбара), Українська кредитова спілка (головний управитель Тарас Підзамецький), "Benefaction Foundation" у Торонто та "Zorya Inc." (Гринвіч, Коннектикут у США).

З пошаною оприлюднимо імена приватних осіб у Канаді й Сполучених Штатах Америки, які пожертвували на Батуринський проєкт у 2020-21 рр. Це є вельмишановні д-р Юрій Іванчишин і д-ка Вільгельміна Дегрот, Оленка й д-ка Славка Негрич, мгр Анна Троян, Мирон та Олена Дилинські, Володимир і Христина Кудрики, д-р Ернест Еващук, письменник Микола Латишко, проф. Віктор Палис, Михайло Гуцман, Роман і Дарія Пількови, Євгенія й бл. п. Богдан Мельничуки, Тамара Ботюк, Наталя та Іван Ємці, Орест і Тетяна Джулинські, Михайло Вавришин (Торонто), д-р Юрій та Орися Лисики (Ошава, Онтаріо), Марта Олійник (Монреаль), Майкл-Стівен Гумницький (Мерфрісборо, Теннессі), Ральф Роу (Гринвіч, Коннектикут), д-ка Марія Грицеляк (Парк-Рідж, Іллінойс), Роман і Вікторія Максимовичі (Уоррен, Мічиган) та Вільям Бурбан (Портер, Техас). Дослідники Батурина щиросердно дякують вищеназваним українським громадським організаціям, кредитівкам, фундаціям і високоповажним доброчинцям за їхню щедру підтримку цього проєкту два десятиліття, тим більш під час світової епідемії.

Особлива подяка належить голові редакційної колегії Гомону України/Ukrainian Echo д-ру Олегу Романишину, редакторці тижневика Оксані Соколик, мовній редакторці Софії Сосняк та комп'ютерному дизайнеру Михайлу Гуцману за фахову підготовку до друку й публікацію великих статей про досліди Батурина українською та англійською мовами у цій поважній газеті вже 20 років, а також десяти буклетів у її видавництві. Д-р О. Романишин та мгр О. Стеців авторитетно підтримують Батуринський проєкт у громаді, зразково організують і рекламують публічні лекції В. Мезенцева про останні археологічні відкриття у гетьманській столиці в Торонто та оприлюднюють наші буклети й статті на цю тему на вебсайтах Ліґи Українців Канади і Дослідного інституту "Україніка".1

Запропонований буклет є десятим випуском у серії подібних щорічних багатоілюстрованих публікацій авторів про результати розкопок Батурина 2010-21 рр., дослідження та реконструкції архітектури і декору Мазепиного палацу, оборонні споруди міста, культуру й побут козацької еліти, художні ремесла, економічні та мистецькі зв'язки гетьманської столиці з Заходом.2 Щиро дякуємо Фундації "Будучність" (голова ради директорів Р. Медик, виконавча директорка Л. Козак) та Дослідному Інституту "Україніка" і його президенту О. Стецеву за покриття коштів видання чотирьох останніх брошур тої серії у 2018-21 рр.

Буклети мають 24-36 стор. українською мовою і 50-80 кольорових ілюстрацій та глянсовий крейдяний папір. Ці науково-популярні історико-археологічні праці авторів рекомендуються широкому колу читачів і вченим, усім шанувальникам української старовини. Останні п'ять буклетів можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонто за $10 кожний (телефон: (416) 516-8223, email: luc@lucorg.com). Дев'ять брошур розповсюджує Видавництво КІУС в Едмонтоні (тел.: (780) 492-2973, email: cius@ualberta.ca; https://ciuspress.com/product-category/archaeology/?v=3e8d115eb4b3; http://www.ciuspress. com/catalogue/history/325/sadeibi-ivana-maziepi-u-baturini).

* * *

У масштабних і плідних розкопках Батурина 2020 р. брало участь 75 студентів, магістрантів і викладачів Національного університету "Чернігівський колегіум" ім. Тараса Шевченка (Чернігівський університет), Глухівського національного університету ім. Олександра Довженка, учнів й вчителів Глухівського ліцею з підвищеною військово-фізичною підготовкою м. Глухова Сумської обл., співробітників Інституту археології Національної академії наук України (НАНУ) в Києві, Чернігівського обласного історичного музею ім. Василя Тарновського та волонтерів з різних міст України. Висловлюємо подяку учням і вчителям Глухівського ліцею за сумлінну працю на розкопках Батурина у 2019-21 рр. та директорці цього закладу Ірині Терещенко за взірцеве патріотичне й трудове виховання української молоді (іл. 3).

Через поширення коронавірусу в Україні, кількість учасників розкопок Батурина 2021 р. скоротилась до 45 студентів-істориків Чернігівського університету, учнів й вчителів Глухівського ліцею та добровольців-любителів. Батуринську археологічну експедицію очолюють старший викладач кафедри історії та археології України Чернігівського університету, старший науковий співробітник Інституту археології НАНУ, д-р Вячеслав Скороход. Його заступником і науковим керівником експедиції є старший науковий співробітник Дослідного центру археології та стародавньої і ранньомодерної історії Північного Лівобережжя цього університету археолог Юрій Ситий (іл. 2).

Директор Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін Чернігівського університету, відомий історик Лівобережної України, проф. Олександр Коваленко активно допомагає організації, комплектуванню й фінансуванню Батуринської експедиції з бюджету Чернігівської обл. і вивченню старожитностей гетьманської столиці. Під його керівництвом підготовлено й 2020 р. видано новий збірник документів з історії та культури Батурина Нового часу і витягів з наших археологічних звітів та публікацій.3

З сумом повідомляємо, що 15 листопада 2020 р. залишив цей світ провідний канадський історик Чернігівського князівства, колишній президент Понтифікального інституту середньовічних студій Торонтського університету св. п. проф. Мартін Дімнік (іл. 4). Він завідував фондом, що збирав цей інститут на розкопки Батурина у 2001-20 рр. М. Дімнік брав участь у вивченні того міста і його краю за Київської Русі4 та публікації у співавторстві з В. Мезенцевим оглядів напрацювань Батуринської археологічної експедиції англійською мовою у щорічних бюлетенях Оттавського університету.5 З цього року видання там англомовних звітів про розкопки Батурина продовжує один В. Мезенцев.6

У 2020-21 рр. його дослідження з топографії, історії, археології, геральдики, сфрагістики, культури побуту козацької старшини та керамічного мистецтва ранньомодерного Батурина і Гетьманщини консультували знаний фахівець з військової справи та еліти козацької України, викладач Київського національного університету ім. Тараса Шевченка д-р Олексій Сокирко; досвідчена дослідниця українських пічних кахлів, старша наукова співробітниця Інституту археології НАНУ д-ка Лариса Виногродська; знавець писемних джерел, історії та культури козацької доби й старого Батурина історик Сергій Павленко (Чернігів); відомий мазеполог, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ д-р Ольга Ковалевська; видатний російський історик козаччини, директорка Центру з вивчення історії України Інституту історії Санкт-Петербурзького державного університету проф. Тетяна Таїрова-Яковлева; спеціалістка з історичної топографії Батурина, вчена секретарка Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця" д-ка Наталія Саєнко. Красно дякуємо названим науковцям за колегіальність, слушні поради, обмін новими публікаціями та інформаціями.

У Національному заповіднику "Гетьманська столиця" в Батурині постала місцева школа істориків і краєзнавців. Цього року в Чернігівському університеті успішно захистили кандидатські дисертації генеральна директорка того заповідника д-ка Наталія Реброва по темі історії роду генерального судді Василя Кочубея та Н. Саєнко – по топографії Батурина XVII-XVIII ст.

Щиро дякуємо Н. Ребровій за допомогу з розміщенням і постачанням Батуринської археологічної експедиції минулого літа. Н. Саєнко, попередній завідувач відділом археології Андрій Батюк та теперішня завідувачка Каріна Солдатова, співробітниці заповідника Оксана Ломко і Тетяна Кербут багато років співпрацюють з членами експедиції, пересилають потрібні публікації, знімки та музейні дані з Батурина, регулярно інформують про наукові й культурні заходи (іл. 6, 14, 36).

Попри пандемію, 2020 р. музеї та пам'ятки зодчества Батурина загалом оглянуло 120,190 туристів з України і Заходу, з них учнівської молоді – 18,125. Тогоріч Музей археології міста відвідало 20,886 екскурсантів, серед яких було 2,695 школярів і студентів. Навесні й улітку 2021 р. батуринський заповідник відвідало 97,299 осіб, а його Музей археології – 12,734.

ГЕТЬМАНСЬКА СТОЛИЦЯ  ТА ЇЇ РОЗОРЕННЯ 1708 р.

У попередньому буклеті автори коротко описали заснування Батурина в XI ст., його історію і культуру за Київської Русі та панування Речі-Посполитої на Чернігово-Сіверщині, під час національно-визвольної війни українського народу під орудою гетьмана Богдана Хмельницького (1648-57 рр.) і встановлення козацької держави.7

Після звільнення Батурина від польської адміністрації та залоги жовнірів у 1648 р. це добре укріплене місто почало динамічно розвиватись. 1669 р. його проголосили столицею козацької держави, Лівобережного Гетьманату. Гетьмани Дем'ян Ігнатович (Многогрішний, 1669-72 рр.) та Іван Самойлович (1672-87 рр.) побудували там свої головні резиденції, церкви і судову палату, посилили й модернізували порівняно велику дерево-земляну фортецю (26.4 га) та замок-цитадель (1.3 га), споруджені польським королем і магнатами у 1620-30-х рр. (іл. 5, 6). Фортифікації Батурина XVII ст. детально розглянуті у нашому буклеті 2019 р.8

За правління маєстатного і просвіченого гетьмана-князя України Івана Мазепи (1687-1709 рр.) козацька держава та її столиця досягли найвищого розквіту. Тоді Батурин став одним з великих і велелюдних міст України, яке суперничало з найстаршими й найзначнішими центрами Гетьманщини Києвом і Черніговом (іл. 5). У тогочасній Західній Європі Батурин знали як столицю країни козаків.9 У раніших буклетах автори розповідали про архітектуру й багаті прикраси палацу І. Мазепи та побут його двору на південній околиці Гончарівка, розбудову ним п'яти храмів на фортеці та передмістях, про розвій гетьманом мистецтва і ремесел, освітніх закладів, культури козацької верхівки, добробуту міщан та широких комерційних контактів його столиці зі Заходом і Сходом.10

* * *

Незрівнянний меценат і покровитель Православної церкви у світі І. Мазепа щедро підтримував своїм коштом її монастирі, храми та школи не тільки в Україні, а також у Польщі, Литві, Білорусі, Молдові, Туреччині, Греції, Святій Землі (храм Гробу Господнього в Єрусалимі), Сирії, м. Олександрії в Єгипті та інших країнах Арабського Сходу. Зокрема, цей гетьман був знатним благодійником болгарського православного монастиря Зограф на Афоні (Святій Горі) у Греції. Світової слави афонські монастирі та скити, стародавні осередки чернецтва візантійського обряду глибоко шанувались в середньовічній і модерній Україні. Багато козаків їздило на Афон на прощу.

У XVI-XVIII ст. серед святогірських обителів братія Зографу найбільше підтримувала  духовні й культурні стосунки з церковними установами, меценатами, гетьманами, козацькими старшинами, паломниками та вірянами Гетьманщини і Запоріжжя. Тоді чимало українців були ченцями того монастиря. У 1690-х рр. та в 1701-05 рр вони відвідували І. Мазепу в Батурині, отримували від нього щедрі пожертви, богослужебні стародруки й коштовне церковне начиння для обителі. Ігумен Зографа гостив у Мазепиній столиці 1696 р. та 1702 р., подарував гетьману старовинний богословський манускрипт і одержав цінні дари для монастиря.

2015 р. український вчений знайшов у архіві Зографа досі невідомий рукописний пом'янник XVII-XVIII ст. Там вписані для молитовного поминання імена й титули численних гетьманів, полковників та інших козацьких офіцерів і кошових Запорізької Січі того часу, котрі були великодушними жертводавцями, вкладниками й покровителями цієї обителі на Святій Горі. Серед них є гетьмани І. Самойлович, І. Мазепа, Павло Полуботок (1722-24 рр.) і Данило Апостол (1727-34 рр.) з їхніми родичами. Це нове історико-генеалогічне джерело містить імена маловідомих дружини І. Мазепи, яка упокоїлась 1702 р., та Варвари і немовляти Івана.11

У Синодику Батуринського Миколаївського Крупицького монастиря записані поминальні імен спочилих членів родини І. Мазепи, серед них немовлят Варвари та Івана.12 Мазепознавець С. Павленко вважає їх дітьми гетьмана, котрі померли малолітніми й були поховані, як і його дружина, у тому чоловічому монастирі під Батурином.13

Згадаємо, що побожний І. Мазепа особливо шанував св. великомученицю Варвару. 1691 р. він влаштував урочисте велелюдне перенесення частки її мощів з Батурина до Крупицького монастиря поблизу с. Вербівки за 6 км від міста (іл. 7, 8). Ця частка походила з раки з мощами св. Варвари, які з княжої доби були святинею Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.14 Спокусливо припустити, що гетьман назвав свою доню на честь св. великомучениці. У спогадах учасника походу шведів в Україну 1708-09 рр. Йоганна Венделя Барділі згадано про смерть доньки І. Мазепи й названо його небожа Андрія Войнаровського спадкоємцем гетьмана.15

* * *

Як відомо, у жовтні 1708 р. І. Мазепа зробив свій європейський вибір. Поблизу м. Новгороду-Сіверського на Чернігівщині він уклав військово-політичний альянс з шведським королем Карлом XII і підняв повстання за перетворення України на князівство, незалежне від Московського царства. Гетьман приготував у Батурині великі запаси провіанту, зброї та боєприпасів для розміщення й забезпечення там союзної шведської армії.16 Проте, через повільність її пересування по болотистому Подесенню, військова підмога місту не доспіла вчасно.

Цар Петро І направив генерала Олександра Меншикова з 30 тис. російського війська, яке 2 (13) листопада 1708 р. штурмом оволоділо Батурином до підходу загону І. Мазепи зі шведськими союзниками. Останні версії дослідників захоплення батуринської фортеці та її героїчної оборони козаками і міщанами описані у нашому буклеті 2019 р.17

Переможці пограбували й вивезли до Росії цінності, спопелили місто з околицями, масово стратили полонених козаків, сердюків гетьманської гвардії та урядовців й вибили усіх мирних мешканців без помилування дітей, жінок, старих і церковних служителів. За підрахунками С. Павленка, там загинуло в бою й закатовано 5-6.5 тис. українських військових та вигублено вогнем і мечем 6-7.5 тис. цивільних громадян.18 У записках російського учасника подій згадано біля 10 тис. козаків гарнізону («президії") Батурина, полеглих при його штурмі.19

Тотальне зруйнування Батурина та поголовна різанина населення були не лише жорстоким свавіллям ката українського народу О. Меншикова і його розлючених вояків. Зберігся лист цьому генералу від Петра І з наказом цілковито знищити Мазепину столицю за непокору й збройний спротив царському війську на приклад іншим містам і фортецям України та усім спільникам повсталого гетьмана.20 Офіційна газета Франції "Gazette" так повідомила європейців про ту трагедію: "Цар, здійснивши напад і захопивши Батурин, що був резиденцією цього гетьмана,… зруйнував все місто: прирікши те до смертей і знущань, за дуже жахливих обставин…”21. Нижче покажемо нові археологічні дані про розорення Мазепиної столиці.

Останній гетьман Лівобережної України граф Кирило Розумовський (1750-64 рр.) відбудував і заселив спустошене покаране місто та повернув йому статус столиці козацької держави напередодні ліквідації Гетьманату Російською імперією у 1764 р. В період бездержавності України колишня гетьманська столиця поступово занепала й аграрізувалась. У самостійній Україні від 2002 р. реалізується державна комплексна програма ревіталізації і урбанізації Батурина, збереження й реставрації його знаменитих пам'яток зодчества XVII-XIX ст. на пошану визначної ролі цього міста в історії, державотворенні та культурі нашої Батьківщини.22

РОЗКОПКИ НА ФОРТЕЦІ ТА ОКОЛИЦІ ГОНЧАРІВКА

Писемні джерела повідомляють про спалення московським військом у захопленому Батурині "арсеналів і магазинів з запасами" та "великого хлібного магазину", які І. Мазепа заготовив для підтримки виснаженої походом шведської армії. 23

У 2003-04 рр. на території колишньої фортеці, на подвір'ї Музею археології Батурина, та 2013 р. коло цвинтаря зруйнованого Троїцького собору (біля 1692 р.), на пров. Віктора Ющенка, наша експедиція розкопала разом 25 зернових ям, розташованих рядами. Об'єм кожної ями понад 2 кубометри. Ю. Ситий вважає їх залишками двох великих державних запасів збіжжя на випадок облоги чи голоду кінця XVII – початку XVIII ст. і ототожнює з Мазепиними "хлібними магазинами". Археологи встановили, що вони були пограбовані, а дерев'яні приміщення над ними спалені під час розгрому гетьманської столиці 1708 р. 2005 р. в пустій зерновій ямі знайшли кістяк підлітка, який явно загинув від того нападу.24

Згадана вище французька "Gazette" писала про використання таких запасів зерна шведським військом у поході через Чернігівщину в 1708-09 рр. "Армія Швеції розмістилась на землях цього гетьмана… Вони оточені болотами річки Десна й великими селами, з млинами та великою кількістю зерносховищ, наповнених зерном, усі заможні, накопичені протягом кількох років достатку…".25

2021 р. біля будинку Батуринської школи-інтернату на вул. Партизанській, 1 встановили величезний державний прапор, про що мова далі (іл. 36). У липні того року на цьому місці загін експедиції на чолі з археологом Олександром Терещенком (Чернігівський університет) провів охоронні розкопки і виявив сім зернових ям XVII-XVIII ст. з горілими прошарками (іл. 9, 10). Об'єм ям 2-3 кубометри. За попереднім визначенням Ю. Ситого, тут було третє гетьманське сховище збіжжя на фортеці Батурина, подібне до двох розкопаних там раніше.

Названі археологи гадають, що на садибі по вул. Партизанській, 30 знаходився один з двох зруйнованих мурованих соборів фортеці, фундованих І. Мазепою.26 У листопаді цього року О. Терещенко та А. Батюк провели на городі того обійстя розвідкові археологічні дослідження (шурфом) і відкрили розвал цегляної споруди. За розмірами битої цегли та стратиграфією вона датується кінцем XVII – початком XVIII ст. Знайдені вуглики, фрагменти обгорілих глиняної обмазки стін і полив'яних пічних кахлів свідчать про спалення будівлі. Наступного року плануються розкопки ширшою площею на цій садибі, щоб виявити фундаменти та ідентифікувати залишки здогадної мурованої церкви чи світської кам'яниці Мазепиного часу.

* * *

До 1700 р. за 2 км на південний схід від батуринської фортеці, на околиці Гончарівка, І. Мазепа спорудив велику укріплену садибу з цегляним бароковим триповерховим палацом (іл. 5). Під час зруйнування його столиці царським військом у 1708 р. воно пограбувало й спалило багату заміську резиденцію гетьмана.

Від 1995 р. з перервами археологи розкопували рештки палацу та інших споруд маєтку на Гончарівці. Результати цих досліджень і розгляд фортифікації, архітектури, планування, забудови та культури побуту службовців, сердюків-охоронців і покоєвих Мазепиного двору з фото важливих археологічних знахідок та комп'ютерними й мальованими реконструкціями укріплень і будівель представлено у наших раніших буклетах та академічних статтях.27

2020 р. загін Батуринської експедиції під керівництвом д-ки Людмили Мироненко (Інститут археології НАНУ) продовжив розкопки залишків мурованої споруди гончарівської садиби. За 19 м на захід від котловану палацу І. Мазепи знаходиться велика видовжена западина. У 2018-20 рр. на її дні розкопали рештки двох паралельних цегляних стін підземного склепінчастого похилого коридору, орієнтованого з заходу на схід (іл. 11-13). За останніми дослідженнями, його ширина разом зі стінами становить 4.1 м, а внутрішня ширина проходу коридору – 2 м. Південна стіна, товщиною 1 м, збереглась на висоту до 1.3 м. В ній з внутрішнього боку є три арочні ніші, розмірами 1 х 0.7-0.9 м (іл. 13). Виявлено дев'ять сходинок коридору, викопаних у материковій глині та обкладених цеглою на вапняковому розчині й тесаними колодами. Л. Мироненко гадає, що тунель мав довжину 13 м і похило спускався у східному папрямі. До 2020 р. його залишки розкопали на довжину 7.5 м.28 Більш детально археологічні досліди цієї незвичайної споруди описані у наших публікаціях минулого року.29

Тогоріч розкопки на південний захід від коридору виявили потужний шар вапна з уламками цегли, пічних кахлів та скла. Л. Мироненко інтерпретує це як розвал мурованої будівлі, що стояла над підземним коридором. Знахідки численних вугликів і прошарків попелу дозволяють припускати, що наземну споруду над западиною спалили під час погрому Мазепиного осідку на Гончарівці.30 За розмірами і форматами цегли, дослідниця датує побудову того коридору з суперструктурою початком XVIII ст., пізніше зведення гетьманського палацу і перед 1708 р. Склепіння й верхні частини стін коридору розібрали на цеглу для перевикористання у XIX-XX ст.31

Ю. Ситий та Л. Мироненко міркують, що підземний коридор спускався до здогадного великого льоху невідомого призначення у східній найглибшій частині западини, яка ще не розкопана. До цього підземного комплексу належав також глибокий мурований склепінчастий підвал Мазепиного часу. Його котлован, розміром 8.5 х 6.5 м, частково розкопали за 3 м на південний схід від западини у 2018-20 рр.32

На думку В. Мезенцева, подібний підземний цегляний склепінчастий похилий коридор зі сходинками та нішами в одній стіні, де ставили світильники, зберігся у підвалі будинку Генерального суду Гетьманщини кінця XVII ст., що досі стоїть на західній околиці Батурина (іл. 14). З 1700 р. він став приватним мешканням генерального судді Василя Кочубея. Первинно той коридор вів до підземних в'язниці й камери слідства, де тепер відтворена відповідна експозиція Національного заповідника "Гетьманська столиця".

На жаль, 2021 р., через  скорочення складу Батуринської археологічної експедиції, розкопки на Гончарівці не проводились. Плануємо їх продовжити наступного літа.

РОЗКОПКИ ОСЕЛІ П. ОРЛИКА.  ДОСЛІДЖЕННЯ ПІЧНИХ КАХЛІВ

Пилип Орлик був генеральним писарем (канцлером) в уряді І. Мазепи у 1707-08 рр., його особистим секретарем, головним помічником, виконавцем та довірником. Завідував Генеральною військовою канцелярією і вів листування гетьмана, включно з таємними польськими й шведськими союзниками, супротивниками Московського царства. Він здобув великий досвід міжнародних відносин козацької держави.33

П. Орлик брав участь у визвольних змаганнях І. Мазепи і вірно послідував за ним до шведського короля. 1708 р. російська агентура, щоб зашкодити непокірному гетьману, намагалась відлучити від нього особистого секретаря, його "праву руку", але марно.34 П. Орлик надалі віддано служив своєму рейментарю після поразки у Полтавській битві та на еміграції у Молдові. Після смерті там І. Мазепи у 1709 р. козацька рада вручила гетьманську булаву П. Орлику (іл. 16).

Цей гетьман у екзилі (1709-42 рр.) обезсмертив своє ім'я створенням першої української конституції («Договори й постанови прав і вольностей Війська Запорізького") у м. Бендери в Молдові 1710 р. (іл. 15). Вона мала стати основним законом української держави, звільненої від зверхності Москви. П. Орлик очолив першу українську політичну еміграцію та понад 30 років військовими, політичними й дипломатичними шляхами самовіддано боровся за встановлення самостійної конституційної соборної України в союзі з провідними європейськими, турецькою і кримсько-татарською державами. Справу служіння Батьківщині на Заході продовжив його видатний син, народжений у Батурині Григор Орлик (1702-59 рр.), який дослужився до титулу графа і чина генерал-лейтенанта французької армії, став довіреним дипломатом короля Людовика ХV.

2020 р. експедиція продовжила розкопки решток резиденції П. Орлика на північно-західному посаді Батурина Побожівка,35 на городі садиби по вул. Тараса Шевченка, 13 (іл. 5). Стаціонарні археологічні дослідження там проводяться з 2017 р. На їхній основі Ю. Ситий вважає, що генеральний писар мешкав у великій заможній зрубній одноповерховій хаті на кілька кімнат без підкліту (підвального поверху). Її стіни встановили на глиняну підсипку. Про значні розміри покоїв свідчать порівняно великі огрівальні печі, які розглянемо нижче (іл. 29, 30). Аналіз зображень на знайдених пічних геральдичних кахлях дозволив В. Мезенцеву датувати їх і спорудження й опорядження житла П. Орлика 1707-08 рр. Його оселю спалили під час розгрому Батурина 2 листопада 1708 р. Минулого року розкопали згорілі дерев'яні конструкції зовнішньої і внутрішньої стін з колод, дощок і опорних стовпів та розвали кахлів.36

У 2017-18 розкопали масивні фундаменти двох дорогих цегляних кахляних печей, що опалювали суміжні світлиці, здогадно, вітальню і кабінет господи П. Орлика (іл. 30). В ході археологічних розвідок 2014 р. і 2016 р. та розкопок 2017-20 рр. знайшли багато фрагментів керамічних пічних кахлів з ошатними рельєфними рослинно-квітковими візерунками та геральдичними емблемами за стилем українського бароко. Дорожчі зразки розписані синьою, жовтою, зеленою і білою поливою. Виявлено також уламки скромніших кахлів монохромної зеленої глазурі та чимало найдешевших теракотових (без емалі), здебільше побілених крейдою.

Детальніше результати розкопок залишків домівки П. Орлика, її груб і фрагментів кахлів з їхніми кольоровими світлинами й гіпотетичними комп'ютерними реконструкціями цілих орнаментальних та геральдичних полив'яних і теракотових кахлів представлено в наших буклетах 2019 р. та 2020 р.37 Реконструкції інших кахлів та фасаду печі покоїв генерального писаря, виконані істориком й графіком Батуринського українсько-канадського проєкту Сергієм Дмитрієнком (м. Чернігів), розглянемо нижче (іл. 17, 27-29).

Знайдені там кахлі є найбільш досконалими відомими натепер творами керамічного декоративного і геральдичного мистецтва Мазепиної столиці напередодні її падіння. За версією Ю. Ситого, на замовлення П. Орлика їх виготовили кращі кахлярі Батурина та облицювали ними печі його будинку на початку XVIII ст. Високий технічний і художній рівень цих виробів наближається до якісної архітектурної майоліки Києва того часу, і вони вважаються цінними зразками українського барокового ужиткового мистецтва.38

За Л. Виногродською та Ю. Ситим, під покровительством І. Мазепи кахлярство інтенсивно розвивалось і стало одним з головних художніх ремесел його столиці. Декор кахлів Батурина відзначається оригінальністю, місцевою своєрідністю сюжетів, орнаментальних мотивів та манери виконання. Він подібний до оформлення багатьох типів таких деталей Києва й Чернігова кінця XVII – початку XVIII ст.39

Надзвичайно цінними є фрагменти керамічних полив'яних і теракотових кахлів з унікальними рельєфними зображеннями родових гербів І. Мазепи "Курч" та П. Орлика "Новина", які знайшли у значній кількості в ході археологічних розвідок і розкопок на обійсті останнього у 2014 р. та 2016-20 рр. В 2018-20 рр., на основі скрупульозного обстеження цих уламків та їхніх знімків, за консультаціями з Ю. Ситим і В. Мезенцевим, С. Дмитрієнко підготував техніками комп'ютерного фотоколажу й графіки гіпотетичні реконструкції цілих глазурованих, теракотових та побілених вапном кахлів з геральдичними емблемами гетьмана й генерального писаря. За його промірами, усі ці лицьові кахлі мали підквадратну форму та порівняно велику довжину сторін, приблизно, 30 см. У 2019-20 рр. митець виготовив також кольорові глиняні муляжі-репліки кахлів з гербами тих видатних діячів козацької держави. В. Мезенцев опублікував комп'ютерні й ліпні реконструкції (знімки) С. Дмитрієнка полив'яних різнобарвних і теракотових побілених кахлів з гербами І. Мазепи та П. Орлика, детально описав і дослідив їхні композиції та аналогії у буклетах 2019 р. й 2020 р. і двох спеціальних академічних статтях.40 Тут надрукована остання версія кольорової реконструкції глазурованої найдорожчої кахлі з Мазепиною геральдичною емблемою (іл. 17).

КАХЛІ З КНЯЖИМ ГЕРБОМ І. МАЗЕПИ.  ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Далі у світлі останніх досліджень підкріпимо новими аргументами важливий висновок В. Мезенцева про те, що відтворений герб І. Мазепи на кахлях груб осідку П. Орлика демонструє князівське достоїнство гетьмана. Там, на лицарському шоломі типу армет, котрий увінчує фігурний щит, збереглось чітке рельєфне зображення стилізованої княжої корони (іл. 17, 18). Вона має горизонтальний обруч-основу, прикрашену низкою дрібних кіл з ромбом у центрі, які, вірогідно, зображають вставні дорогоцінні камінь та перла, шапку зверху в формі двох кулястих доль, розділених посередині вертикальною дугою з колами, імітаціями перлів. Дуга підтримує малу державу з хрестом нагорі – символ християнської монархії. Корони такого типу знаходимо на гербах, печатках і портретах князів України та Заходу Нового часу.41 Див., наприклад, корони свв. князів Бориса і Гліба на їхніх портретах на гравюрі з видання Чернігова 1705 р. (іл. 22).

Зображення описаної князівської корони є головною унікальною рисою відтвореної геральдичної емблеми І. Мазепи на кахлях печей дому П. Орлика у Батурині. На інших, переважно раніших, численних репрезентаціях родового герба гетьмана його часу, які дійшли до нас, бачимо тільки звичайні шляхетські корони у вигляді декорованого обруча з трьома-п'ятьма зубцями чи листиками (див. іл. 22). Така шляхетська корона на батуринських кахлях з Мазепиною емблемою відсутня.

Достовірно, 1 вересня 1707 р. цісар Йосиф І нагородив І. Мазепу титулом князя Священної Римської імперії німецької нації (Reichsfürst) за вагомий внесок гетьмана у боротьбу європейських країн Священної Ліги проти навали Османської імперії.42 В Австрійському державному архіві у Відні зберігся диплом про пожалування гетьману того титулу.43 Фото диплома виставлено у Національному заповіднику "Гетьманська столиця" в Батурині з вересня цього року.

У вказаному віденському архіві також збереглась копія імперської канцелярії листа І. Мазепи до цісаря Йосифа І, написаного до вересня 1707 р., з проханням надати титули князів Священної Римської імперії гетьману і його племіннику й спадкоємцю А. Войнаровському, осавулу Війська Запорізького. У листі, зокрема, гетьман обіцяв, що "я і надалі волію за усіх обставин бути з моїми козаками форпостом усього християнства".44

У "Всезагальному великому гербовнику", виданому в м. Нюрнберзі у Німеччині 1884-87 рр., підтверджено присвоєння І. Мазепі титулу князя названої імперії та надруковано гравюри з його шляхетським і князівським гербами. Останній увінчано короною подібної форми, як зображено на батуринських кахлях з геральдичною емблемою гетьмана.45 (порівняй іл. 17, 18, 23).

З. Когут у своїй монографії про національну свідомість та політичну культуру українців XVI-XVIII ст., яку завершить наступного року, стверджує князівську гідність І. Мазепи й величає його князем України.46 Історик показав, що до і після заключення українсько-шведського союзу 1708 р. у західноєвропейських, американських (“The Boston News-Letter", 1705) та найбільше в австрійських документах і пресі гетьмана титулували князем/принцом: princeps латиною, prince англійською та fürst німецькою мовами (іл. 23). У козацькому літописі Самійла Величка його також названо князем. За договором І. Мазепи з королем Карлом ХІІ 1708 р., Україна проголошувалась князівством під протекцією Шведської імперії, а гетьман став її князем з правом наслідування його титулу й держави спадкоємцями. Після смерті І. Мазепи цей титул мав перейти до А. Войнаровського.47

* * *

Цього року Т. Таїрова-Яковлева люб'язно передала В. Мезенцеву фото унікальної срібної печатки з княжим гербом І. Мазепи з приватної колекції Олексія Шереметьєва (іл. 24). Цей експонат вісім років зберігається в родинному Музеї Шереметьєвих у Києві. За дозволом власника колекції, тут надруковані кольорові світлини печатки.

8 жовтня 2021 р. О. Шереметьєв і Т. Таїрова-Яковлева офіційно презентували цей артефакт у Національному заповіднику "Гетьманська столиця" в Батурині.48 До того заходу там влаштували виставку "Гетьман Іван Мазепа, князь Священної Римської імперії". Професорка готує академічну статтю на цю тему, де введе печатку з фото до наукового обігу. Тепер експерти і фахівці з сфрагістики досліджують її та оцінюють автентичність. Зокрема, авторитетний знавець сфрагістики й геральдики ранньомодерної України та Речі Посполитої д-р Олег Однороженко (Інститут української археографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського НАНУ) відстоює достовірність того експоната Музею Шереметьєвих.

Т. Таїрова-Яковлева впевнена, що це була особиста князівська печатка І. Мазепи, виготовлена наприкінці 1707 – на початку 1708 рр. після отримання ним титулу князя римського цісарства 1 вересня 1707 р. Гетьман вживав титул і для того замовив печатку завіряти нею його листи й документи. Дослідниця гадає, що печатка зберігалась у канцелярії І. Мазепи або його секретаря П. Орлика в Батурині й була втрачена ними під час переправи через Дніпро при відступі шведсько-українського війська після поразки в Полтавській битві 1709 р. Вчена сподівається знайти у російських і австрійських архівах листи чи грамоти гетьмана, завірені цією печаткою (з її відбитками), та нові документи, де він титулується князем Священної Римської імперії.49

За фото овальної срібної печатки, там мініатюрно викарбувано родовий герб І. Мазепи "Курч" (іл. 24, 25). У центрі рельєфно зображено бароковий фігурний щит з геральдичними символами гетьмана: якороподібним шестикінцевим хрестом з шестикутною зіркою зліва та півмісяцем справа. На відбитках печатки півмісяць і зірка будуть дзеркально знаходитись на протилежних боках від хреста, як на багатьох відомих композиціях Мазепиного герба. Над щитом розміщено шляхетську корону з п'ятьма завершеннями-трилисниками.

Щит і ця корона огорнуті стилізованою монаршою мантією (порфірою-багряницею), підбитою горностаєвим хутром і облямованою бахромою по краях. По боках мантія зав'язана двома декоративними вузлами, обмотаними шнурами, й звисає складками як відкрита завіса чи фіранки. Навколо щита розсіяні численні малі насічки для умовного позначення хвостиків горностаїв на хутрі мантії.

У центрі над нею встановлено рельєфну князівську корону того самого типу, як описана на батуринських кахлях з Мазепиним гербом (порівняй іл. 17, 18, 24, 25). На печатці горизонтальний обруч-основу корони оздоблено низкою дрібних ромбів, що, імовірно, імітують вставні коштовні камені. Дволопатеву оксамитову шапку над обручем з боків та спереду, посередині, охоплюють дуги, прикрашені рядами малих кульок, котрі, очевидно, зображають перла. Дуги з'єднуються нагорі шапки у центрі під порівняно великою монаршою державою у вигляді кулі з хрестом на завершенні. Написи на печатці відсутні.

Безперечно, на ній викарбувано герб І. Мазепи як князя Священної Римської імперії. Таким чином, описані геральдичні символи печатки підсилюють інтерпретацію В. Мезенцева емблеми гетьмана на кахлях груб оселі П. Орлика в Батурині саме як княжої, з короною відповідного типу.

Композиції герба І. Мазепи на цій печатці, гравюрі з німецького гербовника 1884-87 рр. та на кольорових реконструкціях його геральдичної емблеми як князя тої імперії, опублікованих у XIX-XXI ст., подібні, але не ідентичні (порівняй іл. 17, 18, 23-25). На них дещо відмінні форми і деталі якороподібного хреста, щита, корон, декоративних складок горностаєвої мантії та завитків шнурів навколо її вузлів. На мініатюрній печатці відсутнє зображення малого панцира нагорі щита, яке бачимо на інших відомих дизайнах князівського герба гетьмана. Тож, печатка не є їхньою копією, що говорить на користь її автентичності.

На основі виразного рельєфного зображення на печатці, В. Мезенцев та С. Дмитрієнко підготували нову гіпотетичну кольорову комп'ютерно-графічну реконструкцію геральдичної емблеми І. Мазепи як князя римського цісарства (іл. 26). Вони також врахували описи і кольорові малюнки геральдики князів тої імперії.50 Тут ця спроба опублікована уперше. Раніші графічні реконструкції герба гетьмана як князя Священної Римської імперії передруковані, наприклад, у нашому буклеті 2019 р.51 Наступного року В. Мезенцев планує підготувати спеціальну академічну статтю, де детальніше розгляне ту печатку та порівняє її зображення з іншими геральдичними емблемами І. Мазепи як імперського князя у виданнях XIX-XXI ст.

* * *

На відтвореному гербі гетьмана на батуринських кахлях зображено орден св. Андрія Первозванного, кавалером котрого він став 1700 р. (іл. 17). Тож, їх не могли виготовити раніше. За версією В. Мезенцева, П. Орлик замовив кахлі з княжою короною на гербі І. Мазепи, щоб вшанувати його як князя римського цісарства. Таким чином, зображення цієї корони на кахлях дозволяє датувати їх, а також опорядження розкопаної резиденції генерального писаря, між 1 вересня 1707 р., коли цісар удостоїв І. Мазепу князівським титулом, і розоренням Батурина та того житла 2 листопада 1708 р.

Можна гадати, що з цісарської канцелярії у Відні чи через дипломатів гетьмана повідомили про пожалування йому титулу невдовзі після 1 вересня 1707 р. Як згадувалось вище, того року він також особисто листувався з Йосифом І. Очевидно, серед генеральних старшин і урядовців секретар І. Мазепи найпевніше і найраніше дізнався про цю відзнаку, бо офіційне державне листування, тим більш закордонне, проходило через нього.

Важливо, що теракотові кахлі печей і, вірогідно, стіни хати П. Орлика побілили вапном (іл. 18). Зазвичай, такі кахлі білили з часом, коли вони вже бруднились сажею.52 Тож, кахляні печі та оформлення покоїв генерального писаря завершили наприкінці 1707 р. чи наступного року, але до початку антимосковського повстання І. Мазепи 24 жовтня 1708 р. Нагадаємо, що Т. Таїрова-Яковлева подібно датує виготовлення княжої печатки І. Мазепи кінцем 1707 р. – початком 1708 р.

Замовлення П. Орликом кахлів з княжою короною на гербі І. Мазепи показує, що оточення гетьмана визнавало його легітимним князем Священної Римської імперії у 1707-08 рр. Описані вище зображення на печатці також свідчать, що він і його оточення знали геральдику цих князів. Однак на відтворених кахлях з Мазепиним гербом груб будинку П. Орлика відсутнє зображення монаршої горностаєвої мантії – характерного геральдичного символа князів римського цісарства (порівняй іл. 17, 23-26).

В. Мезенцев вважає, що у Гетьманщині Мазепиного часу зображення червоної мантії-багряниці, підбитої білим хутром, усіяним чорними хвостиками горностаїв, на керамічних кахлях було технологічно неможливим. Тоді червоної та чорної поливи там не застосовували.53 Взагалі невідомі репрезентації таких горностаєвих мантій техніками рельєфу чи розпису глазур'ю на кахлях ранньомодерних України й Польщі. Напевно, мілкий рельєф делікатної фактури хутра горностая з притаманними численними чорними хвостиками та декоративних стилізованих вузлів і складок тої мантії, вигадливо перев'язаної золотими шнурами з китицями та облямованої бахромою, на керамічних плитках виглядав би невиразно, задрібно й малопомітно.

Порівняння показує, що на реконструйованих кахлях з гербом І. Мазепи на княжій короні куляста держава з хрестиком пропорційно менша, ніж ця масивна регалія влади християнського монарха нагорі вищеописаної печатки (порівняй іл. 17, 18, 23-25). Також на кахлях навколо княжої оксамитової шапки не зображено дуг з низками кульок, імітацій перлів, які рельєфно передані на печатці. В. Мезенцев пояснює такі відмінності більшою стилізацією, узагальненням і спрощенням деталей дизайну князівської корони на кахлях та різницями технік рельєфів на кераміці й металі. Він спостерігає чимало варіацій на багатьох зображеннях корон того самого типу на геральдичних кам'яних барельєфах, гравюрах та княжих печатках України Нового часу. Серед них також зустрічаються порівняно дрібні схематично умовно трактовані держави у вигляді кола чи кульки, іноді навіть без хреста нагорі, а понад княжою шапкою нерідко відсутні бокові й центральні дуги, прикрашені "перлами"54 (див., наприклад, іл. 22).

На кахлях щит з гербом І. Мазепи замість мантії оточено з усіх боків т. зв. декоративною арматурою: стилізованими рельєфами різної зброї, військового спорядження, козацьких клейнодів та інсигній гетьманської влади у стилі українського бароко (іл. 17). Зображення там монаршої горностаєвої мантії разом з такою рясною арматурою було б композиційно перевантаженим і нерозбірливим.

На думку В. Мезенцева, П. Орлик чи художник, якому він замовив дизайн кахлі з Мазепиним гербом, взорували не на позбавлені арматури геральдичні емблеми князів римського цісарства, а радше, на численні раніші київські та чернігівські гравюри й твори торевтики з гербом гетьмана, котрі часто оформлені мілітарними атрибутами (іл. 19-22). Зразком послужила також геральдика українських і річпосполитських князів того часу, де відсутні мантії і форма княжих корон ближча до її рельєфу на кахлях (з малою державою з хрестом і без бокових дуг з "перлами", як на іл. 22).

Є підстави гадати, що П. Орлик запроваджував мотив арматури у геральдиці. Так, знаний спеціаліст з сфрагістики козацької України д-р Ігор Ситий (Чернігівський історичний музей) показав, що цей гетьман на еміграції додав рельєфні зображення козацької зброї і гетьманських клейнодів на замовлених ним печатках зі своїм родовим гербом та емблемою Війська Запорізького.55

Декоративна арматура на кахлях груб осідку П. Орлика у Батурині є їхньою другою унікальною рисою після князівської корони. Зображення озброєння, амуніції і символів влади часто оздоблюють герби шляхти, гетьманів, полковників та козацьких старшин на гравюрах, малюванні, срібних окладах ікон, шатах кіотів, ладівницях, деяких печатках, бронзових гарматах, дерев'яних рельєфах та зрідка на тиньковому ліпленні порталів мурованих церков Гетьманщини (іл. 19-22). Проте арматура невідома на інших геральдичних кахлях ранньомодерних України й Польщі.

Цьогоріч В. Мезенцев опублікував академічну статтю, де детально порівняв військові атрибути на батуринських кахлях з подібними мотивами на скульптурних рельєфах та гравюрах Києва й Чернігова кінця XVI – початку XVIII ст.56 Згідно його висновку, важливим, чи навіть основним, взірцем для створення геральдичної емблеми І. Мазепи з пишною арматурою на тих кахлях, за їхніми бароковим стилем, технікою рельєфу і майже симетричною композицією, був схожий сюжет на срібній позолоченій шаті кіоту для ікони Троїцько-Іллінської Богородиці (іл. 21). Цей шедевр металопластики українського бароко виготовили 1695 р. коштом гетьмана. Він первинно знаходився з іконою у Троїцькому соборі Чернігова, а тепер зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї.57

Зразками наслідування для композиції та окремих деталей на батуринських кахлях з гербом І. Мазепи і арматурою могли послужити також гравюри видань Києва й Чернігова рубежу XVII-XVIII ст. з мілітарними мотивами, особливо твори Івана-Інокентія Щирського (див., наприклад, іл. 19, 20, 22). За припущенням В. Мезенцева, на замовлення П. Орлика професійний графік з києво-чернігівської граверної школи намалював дизайни чи шкіци кахлів з його та Мазепиним геральдичними емблемами. Можливо, це був І. Щирський, один з видатних тогочасних українських граверів і автор багатьох мідьоритів з гербом гетьмана, оформленим арматурою, 1680-1710-х рр. На основі здогадних професійних графічних оригіналів кращі батуринські кахлярі майстерно вирізьбили дерев'яні матриці, у яких відформували з глини кахлі з гербами І. Мазепи та П. Орлика (іл. 17, 18). Тож, геральдика й декоративна арматура тих кахлів Батурина репрезентують передову художню школу Києва і Чернігова Мазепиного часу.58

Компаративний аналіз підкріплює надійність комп'ютерної реконструкції та інтерпретації унікального княжого герба І. Мазепи з оточуючою арматурою на батуринських кахлях і виявляє впливи мистецтва цих двох головних культурних, освітніх, видавничих та церковних центрів козацької України на порівняно молоду динамічно зростаючу військово-адміністративну столицю Гетьманщини у добу її найвищого піднесення на межі XVII-XVIII ст. Нагадаємо, що Л. Виногродська і Ю. Ситий також вбачають подібність декору пічних кахлів старшинських осель Батурина, Києва й Чернігова того часу.59

Знахідки, реконструкції та дослідження кахлів з гербами знаменитих вітчизняних державців і політиків І. Мазепи й П. Орлика мають велике значення для історико-археологічного вивчення гетьманської столиці та в цілому для студій ранньомодерної української геральдики, художньої кераміки, історії барокового мистецтва, культури і побуту козацької еліти й мазепознавства.