Приятель, що працює в юстиції розповів: телефонує йому жіночка звідкись з південної області та й каже, що в минулому році направила листом з повідомленням про вручення заяву про прийняття спадщини до однієї із державних контор північної області, за останнім місцем проживання спадкодавця.

Адресу контори вона знайшла в реєстрі нотаріусів – на офіційному сайті, що ведеться мінюстом, чим там його держпідприємством, не важливо. Жіночка отримала повідомлення про вручення листа і спокійно собі чекала, щоби минуло півроку для оформлення тієї спадщини.

Як пройшло півроку вона йде до місцевого нотаріуса, щоби оформити заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, щоби так само її переслати в далекій північний район. Нотаріус перед оформленням заяви зайшла в Спадковий реєстр, щоби подивитися, коли була відкрита спадкова справа, ким і під яким номером. А спадкової справи немає! І півроку вже пройшло, виходить що спадкоємиця втратила право на подачу заяви.

Вона телефонує в той район, і виявляється, що державної нотаріальної контори вже років 10 як немає, а в тому приміщенні сидить приватний нотаріус. Звичайно, вона не отримувала жодних заяв, ні за що не розписувалася, а підпис на повідомленні про вручення не її і чий це, їй не відомо (це вже приятель в неї дізнався, коли виясняв де заява). Ну й контора, що в сусідньому районі, яка обслуговує мешканців того району, також нічого не отримувала.

Ну приятель і написав відповідь заявниці, роз'яснив порядок подачі заяв про прийняття спадщини, зокрема те, що згідно з вимогами п. 3.23 п. 3 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, заява про прийняття спадщини, справжність підпису особи на якій засвідчена (або не засвідчена) нотаріально, що направлена поштовим відправленням до закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини і яка надійшла нотаріусу після закінчення цього строку, вважається своєчасно надісланою. Оскільки прийняття спадщини за юридичною природою, згідно із ст. 202 Цивільного кодексу, є одностороннім правочином, то згідно із правилами ст.ст. 203-205, 207 цього Кодексу, він вважається вчиненим з моменту вираження волі спадкоємця у формі, здатній свідчити про її дійсність. Виразом її волі про прийняття спадщини є оформлення заяви та її направлення поштовим відправленням до нотаріальної контори, яке не з її провини було втрачене й не надійшло до адресата. І головна тут дата відправлення! До заяви про прийняття спадщини, яка надсилається поштою, застосовуються вимоги ч. 2 ст. 255 Кодексу, згідно з якими заява, здана до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважається такою, що подана своєчасно, хоча до нотаріуса вона може надійти після спливу встановленого строку.

Отже, що робити тій жіночці? Їй потрібно було або відшукати втрачений лист в АТ «Укрпошта» або подати до іншої державної нотаріальної контори, яка виконує обов'язки по нотаріальному обслуговуванню населення потрібного їй району, дублікат цієї заяви, виданий приватним нотаріусом південної області, з додаванням документів, які б свідчили про відправлення до закінчення строку, встановленого ст. 1270 Кодексу, через установу АТ «Укрпошта» оригіналу зави.

Жіночка скористалася цією порадою, звісно, втрачений лист не знайшла, але на щастя, нотаріус змогла видати їй дублікат заяви, хоча другий примірник таких заяв зазвичай не зберігається, і вже сама поїхала в той північний район (сусідній) і в неї прийняли ту заяву. На її щастя, вона була єдиною спадкоємицею. Якби ще був хтось, який би вже оформив спадщину на себе, то їй залишилося би або домовлятися про її поділ, або за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, вона могла б подати таку заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини, однак, якщо б такої згоди вона б не отримала, їй залишалося б подати до суду позов про визначення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини, оскільки вона пропустила цей строк з поважної причини.

Може комусь знадобиться.