Останнім часом, не в останню чергу завдяки бурхливій діяльності Почесного Патріарха УПЦ (ПЦУ) Філарета, досить активно поширюються чутки про необхідність отримання Предстоятелем УПЦ (ПЦУ) Блаженійшим Епіфанієм чину Патріарха. Бо мовляв, без цього піднесення і Томос не такий, і Церква не самостійна і … та досить багато надуманих причин зазначається. Але насправді, щоби отримати статус патріархії потрібно бути однією з стародавніх церков (що об'єктивно неможливо) або мати переважну більшість приходів в країні (що поки що неможливо, адже більшість українських вірян обдурені московською пропагандою), чого всіма силами й засобами не допустить московська т.зв. церква (насправді філія фсб московії). Стародавні церкви, що мають статус Патріархій, в країнах, де православні в меншині це Вселенська (Туреччина), Антиохійська (Сирія), Єрусалимська (Ізраїль) та Олександрійська (Єгипет), Грузинська є одночасно й стародавньою й панівною в своїй країні, також панівними (в тому сенсі, що більшість приходів належить цій церкві) є Сербська, Румунська, Болгарська та московська. Тому предстоятелі цих правосланих церков мають статус або чин Патріархів. В решті православних церков (Українській, Албанській, Польській, Чешських та Словацьких земель та не визнаній Вселенським Патріархом Американській) вони мають статуси лише митрополитів та архієпископів. Виключення тут лише у Еладської та Кіпрської церков, — хоча вони є панівними в своїх країнах, а Кіпрська до того ж є стародавньою (рік заснування, на хвилиночку – 47-й), однак мають статус лише архієпископій, так історично склалося. І нічого, їхніх страждань з цього приводу чомусь не чути. Тому ота нетерплячка зі статусом Патріархії лише віддаляє від нас ту перспективу. Наполегливо працювати потрібно, а не мріяти про статуси. Щоденно працювати з адептами т.зв. УПЦ, які впевнені що належать до «канонічної» церкви, а насправді є сліпими знаряддями в руках фсбешників.