Прочитав я днями допис «Правопис: плюси, мінуси та важливі моменти» такого собі Остапа Українця — мало за голову не взявся. Рівень письмовця — нижчий від рівня залягання станції метро «Арсенальна» в Києві.

Чоловік назвався перекладачем і письменником, але письменник він кепський, а його знання мови, м'яко кажучи, залишають бажати кращого. Більше того, людина навіть позбавлена чуття тієї самої мови.

https://lb.ua/society/2019/05/28/428054_pravopis_p...

До вашої уваги — розгромний розбір польотів писаки.

1. Навіть за новим правописом — «варіант», а не «варіянт».

2. «Філологи... котрих ці зміни заторкнуть найшвидше». Слід було написати: «Філологи... стануть першими, кого ці зміни зачеплять (заторкнуть)».

3. «...редактори і перекладачі за фахом мали загальне уявлення...». Навіщо там узагалі оте «за фахом»? І хіба йдеться про один фах?

4. «...мали загальне уявлення про цей проєкт доволі давно, а що він перебуває в розробці – іще довше». Каша. Слова не тримаються купи. Крім того, неправильна пара: «давно — довше». Природна в цьому випадку пара: «давно — давніше».

5. Як можна мати уявлення про те, що проект «перебуває в розробці»? Про це можна знати чи не знати. Що таке «проект в розробці»? Та проект — це ж і є розробка, тобто те, що розробляють (обмірковуючи всі супутні питання, створюють).

6. «...як ваші діти складатимуть ЗНО». ЗНО — це зовнішнє незалежне оцінювання. Оцінювання проходять, а складають тести ЗНО.

7. Що таке «водномить»? Це «в одну мить»?

8. «Що варто похвалити?» Людина співає хвалу правопису, тобто те, що (!) вона підносить до небес, і так відомо. У чому помилка? Потрібно було написати: «За що варто похвалити?» І далі якраз і сказано за що: за «нормальне», на думку дописувача, правило.

9. «...а передача на ф була радше винятковою». Мало би бути: «передання буквою „ф“ було радше винятком».

10. «Нове правило дозволяє писати за єдиним правилом». Це часом не «масло масляне»?

11. «...щонайменше, у випадку з Атенами». Слово «щонайменше» комами не відокремлюється.

12. Іменник «нововведення» в українській мові пишеться з двома прикінцевими «н». Ганьба за «нововведеня»!

13. «...давно віджило себе». Російський вираз «изжить себя» перекладаємо або як «зжити себе» , або як «віджити своє (свій вік)», або як «пережити себе (свій вік)».

14. «...це правило часто обурює людей як взірець того, „як люди не говорять“». Зайвий повтор «людей — люди». І не «як взірець», а «як зразок».

15. «...на місці тети ми переважно вимовляємо саме т». Невже це витворив мозок письменника: «вимовляємо на місці тети»?

16. «Марфа і Агафангел з'являються в українській мові саме як паралельні форми, хоча є, по суті, російськими іменами». Нехай піде й розкаже бабусям на Лівобережжі, що Марфа — то російське ім'я. Крім того, бачимо незнання того, що в українській мові з'явилося раніше, а що зумовлене впливом польської мови та латині.

17. Неправильно побудовано речення: «Як і в попередньому правилі, новий правопис не лише робить це правило універсальним...» Це просто перл: «у правилі правопис робить правило».

18. «Єдине, що необхідно мати на увазі – паралельні форми не читаються по-різному!» Загубила людина кому після «на увазі».

19. «...слід вимовляти огублене в». По-перше, звук «в» є не огубленим, а губним. По-друге, він є губним як такий. По-третє, якщо звук є губним, то інша його вимова просто неможлива. Отже, дієслово «вимовляти» вжито неправильно.

20. «Відмінювання іменників жіночого роду на -ть через -и» — рідкісний приклад неоковирної мови. А двозначність — просто шалена!

21. «Кількість правил НА написання пів з іменниками». Правила бувають (про що?) про написання...

22. Чергове недоречне поєднання однокореневих слів: «зміни... змінюють тільки написання».

23. «...написання ВЕЛИЧЕНЬКОГО ряду слів». Може, «величезного»?

24. «...ці величенького ряду слів і понять у бік суттєвого спрощення». Яке дієслово по дорозі загубилося?

25. «...хвалити новий правопис варто за порівняну простоту». Напевно, хотів сказати: «хвалити варто за простоту порівняно з (чимось)». То із чим же саме?

26. «...моменти, які внутнішньо притаманні самій мові». А може щось бути зовнішньо притаманним мові?

27. «...для більшости занять можна утворити як чоловічу, так і жіночу форму». Повна нісенітниця. Для прикладу, ось вам одне із занять — читання. Це слово середнього роду. Які «чоловіча та жіноча форми» тут можливі, коли маємо іменник середнього роду? Водночас в українській мові є слова «читач» і «читачка».

Як же належало написати? Слід було згадати про співвідносні іменники — назви осіб за родом занять. «Читач» і «читачка» саме такими і є.

28. «...виняток складають професії». Правильно: «...виняток становлять професії».

29. «...професії, позбавлені категорії роду». Рід можуть мати не професії, а іменники.

30. «...позбавлені категорії роду – суддя, бариста». Де він знайшов таку професію, як «бариста»? Чи не в польській мові? А «суддя» — іменник спільного роду (чоловічого й жіночого), а не позбавлений останнього.

31. «...чоловіча і жіноча форми позначають різні професії». Форми чого? Спробуй здогадайся?

32. «Пан Авраменко зазначав, що подібним займається не правопис, і що це проблема лексикології». Пан Авраменко слушно зазначав. А от друга кома в реченні не потрібна.

33. «Ми не потребували підтвердження того, що фемінітиви існують – це самоочевидно з природи української мови». Замість тире слід було поставити крапку або двокрапку. І з природи української мови щось може випливати. А «самоочевидно з природи» — приклад хибного керування.

Далі там узагалі пішла маячня на зразок того, що «правила цілком логічні та спрощують мову».

Утім, після цього всього необхідно дати відповідь на запитання, поставлене в заголовку. Справді, чому ж так? Чому обожнювачі нового правопису — зазвичай недоучки?

Відповідь проста до неможливості: тим, хто нічого не знає (знає щось дуже погано), значно легше всучити будь-що, переконати їх в якихось безглуздих речах, змусити вірити в нісенітниці. Такі люди здебільшого позбавлені незашореного, запитливого мислення, схильні заглядати в рот дутим світочам, вірити на слово.

Натомість ті, хто має глибокі знання, не схильні щось просто так приймати на віру. Вони завжди перевіряють, ставлять чужі слова під сумнів. Особливо тоді, коли ті слова суперечливі, а дії — непослідовні.

«Наша масова інерція, що приймає безкритично слова тих, які сим чи іншим припадком були поставлені „на чоло народу“, стали послами, професорами, головами товариств і т. і., мусить уступити місце живій, критичній праці думок і готовності — все і всюди подати й свій голос у загальній справі, виконувати діяльно, на власне ризико, але з повною свідомістю своє горожанське право», — писав свого часу Іван Франко. Золоті слова!

І, нарешті, які висновки варто зробити? Ті, хто вихваляє новий правопис, просто не знають мови. То яка може бути довіра до слів таких діячів? Однозначно: не такі неуки й нездари повинні вирішувати, яким бути українському правопису.