Співвідносні іменники — поширене в українській мові явище. Проте далеко не завжди чоловічий рід у найменуваннях осіб можна з легкістю перетворити на жіночий. Тому боротьба заради самої боротьби за окремі назви часто виливається в появу жалюгідних словечок. Чи мають «адвокатка» та «прокурорка», «прем'єрка» й «міністерка» право на життя?
Про вітряки на манівцях
У законодавстві чи не кожної держави (навіть мусульманської) існують приписи про те, що не може бути переваг чи обмежень за ознаками статі. Є таке положення й у Конституції України (ч. 2 ст. 24). Утім, до сьогодні навіть у розвинених країнах Заходу заробітки жінок загалом поступаються заробіткам чоловіків.
Тож якісь метикуваті голови, щоб відвернути увагу слабкої статі від цієї кричущої несправедливості, вирішили завести рух за права жінок на манівці, спрямувати його на боротьбу з вітряками — проти нібито утисків і перекосів у мовному вжитку. Вигадали навіть особливі словечка: «гендерний», «сексизм», «фемінітив».
Комусь раптом здалось, а потім почало здаватися дуже багатьом, що мови Старого світу якісь усуціль неправильні, бо упереджені стосовно жінок. А через це прекрасна половина людства постійно зазнає принижень і позбавлена можливостей для рівного здійснення прав.
Як наслідок, у 1990 р. Рада Європи закликала засоби мовлення широко використовувати іменники на позначення осіб жіночої статі. У 2010-му з'явилася ухвала Парламентської асамблеї. Тепер уже про боротьбу із сексистськими уявленнями.
У 1995 р. Україна вступила до РЄ, тож невдовзі відповідні віяння дісталися й нашої країни. І понеслося: «Якщо ми за гендерну рівність, то вона має бути скрізь»; «Сучасні мовні норми сприяють дискримінації жінок»; «Жінка варта того, аби мати для себе в мові окрему назву»; «Виник запит, є потреба часу — називати жінок у суспільних процесах».
Страждатимуть однаково — за статевою ознакою
Поступово це набуло ознак забави, гри в боротьбу за рівноправність. З'явилася навіть «кандидатка філологічних наук, доцентка, радниця з питань політики гендерної рівності та антидискримінації міністерки, програмна координаторка, експертка». Схоже, людина не розуміє, що виставляє себе на загальне посміховисько. Понад те, вона впевнена, що всі ці «перли» не просто мають право на життя, а повинні стати загальновизнаними.
«Коли чоловічі посади чи професії опановують жінки, то утворюються й слова на позначення їх: директорка, завідувачка, лікарка, організаторка. Так само дизайнерка, лідерка, прем'єрка», — заявив д.ф.н., професор Олександр Пономарів. Щоправда, згодом він визнав: «До таких слів, як „філолог“, „соціолог“, „біолог“, жіночих відповідників поки що немає».
На щастя, закони, а також судові рішення пишуть офіційно-діловим стилем. Він строгий та сухий, але виділяється своєю стійкістю та відкидає все надумане й наносне. Через вимогу послуговуватися однозначними одиницями доводиться віддавати перевагу іменникам чоловічого роду. Поняття збіжні, одного ряду позначаються тими самими словами, щоб не виникало різночитань. Тут важливе не розрізнення за статевими ознаками, а суть питання, службове чи суспільне становище людини, чітке вираження кола її діяльності.
Як наслідок, сукупність мовних засобів наперед визначена. Зокрема, притаманні судовому провадженню слова «адвокат», «відповідач», «доповідач», «експерт», «захисник», «позивач», «представник», «прокурор», «свідок» та ін. використовують на позначення осіб як чоловічої, так і жіночої статі.
Однак мова існує в різних проявах і вузькими рамками книжного письма, звичайно ж, не задовольняється. Зосібна, часописи беруть на озброєння той чи інший різновид іншого стилю — публіцистичного. І там такі іменники жіночого роду, як «відповідачка» та «позивачка», поступово пробивають собі дорогу. Натомість утворення «свідчиця» поки що не сприймається, видається надто штучним.
А чи мають «адвокатка», «експертка», «прокурорка» право на життя на сторінках видань? Оскільки таких плодів мовотворчості ви не знайдете в жодному словнику, відповідь очевидна. Ті, хто вимогливий до письма, зважає на правила, а також переконаний, що українська мова — не поле для випробувань, рішуче скажуть «ні».
Цікавим також видається питання, чи знайшлися б охочі звернутися по захист до людини, котра величає себе «адвокаткою» чи «правничкою». Чи мали би попит її послуги? Думаю, навряд. Хто ж собі ворог?
Таку представницю знавців права вважатимуть щонайменше дивачкою. Ніколи не знаєш, чого від неї чекати. А раптом на судовому засіданні така особа затіє суперечку із суддею чи прокурором, та ще й не по суті справи, а з приводу того, що вона не адвокат, а «адвокатка»? Тоді ж на справі можна буде поставити хрест.
Крім того, необов'язковість у додержанні мовних приписів може свідчити про необов'язковість або несумлінність і в іншому. А викривлений, осібний погляд на закономірності розвитку мови може доповнюватися таким же викривленим, невивіреним поглядом на право.
Та й суддя (хоч чоловік, хоч жінка) ніколи не дозволить собі назвати присутню на засіданні особу «адвокаткою», «експерткою» чи «прокуроркою» («обвинувачкою"), позаяк ці найменування через чудернацькість і неправосильність сприймаються як щось неповноцінне. Отже, такі дії могли би бути витлумачені як неповага чи кепкування. А то вже відхід від засад безсторонності, що неприпустимо. Адже перед законом і судом усі рівні незалежно від статі.
То з чого почали й до чого прийшли? Затіяли боротьбу з так званими сексистськими збоченнями в мовному вжитку, але отримали інше — відхилення від правильного аж до смішного. Якщо сексизм — це обмеження в правах за статевою ознакою, то вживання назвиськ щодо жінок — насмішка за статевою ознакою. Час починати нову боротьбу?
На мудрування — мовознавців спростування
Можна сміливо сказати, що в українській мові більшість назв осіб чоловічого роду мають пари роду жіночого. Стосується зазначене й найменувань людей за видом діяльності.
Із цього приводу знані українські науковці написали не одне дослідження. З огляду на статевий чинник цікавими для нас будуть насамперед думки жінок.
Так, д.ф.н. Євгенія Чак наголошувала: "Деякі назви професій і звання існують лише у формі чоловічого роду <...>. Слово "рахівник" означає особу і жіночої, і чоловічої статі (рахівниця — не жінка-рахівник, а приладдя для лічби) <...>. Серед слів іншомовного походження більшість не утворює спеціальної форми для назви професії особи жіночої статі <...>. У побутовій, неофіційній мові здебільшого вживають слово "секретарка"... Проте, якщо слово "секретар" означає не технічну посаду, а адміністративну чи виборну, — воно вживається в чоловічому роді навіть тоді, коли її займає жінка".
Подібних поглядів додержується й д.ф.н., професор Лариса Масенко: "Багато загальних назв осіб в українській літературній мові не утворюють паралельних відповідників жіночого роду <...>. Деякі з новотворів — паралельних форм жіночого роду до назв професій, які трапляються в пресі, навряд чи можна вважати вдалими: мийниця, садчиця цегли, здавальниця".
Вартими уваги є й міркування д.ф.н. Людмили Недбайло: "Серед назв жіночого роду з суфіксом -к(а) є такі, що сприймаються нами як літературна норма і такі, що не визнаються нормою літературної мови, наприклад: директорка, мовничка, хімічка, завпедка, адміністраторка, регістраторка <...>. Серед назв осіб за професією переважають іменники чоловічого роду, які мають більший обсяг значення, вони можуть позначати особу за професією незалежно від роду, тоді як форми жіночого роду такого узагальнюючого значення не мають. <...>. Від основи іменника чоловічого роду, яка закінчується важким для вимови сполученням приголосних, наприклад кт, тр, рг, не може утворюватись назва жіночого роду із суфіксом -к(а) <...>. Іменники чоловічого роду з другою частиною -знавець не мають таких фонетичних бар'єрів. Здавалось би, легко можна утворити мовознавець — мовознавка. Але іменники жіночого роду від них не творяться".
Об'єднаний список назв тільки чоловічого роду від трьох учених дуже значний. Обмежимося такими словами: авіаційник, агент, агроном, адвокат, адміністратор, академік, археолог, архітектор, балетмейстер, бібліограф, біограф, біолог, бухгалтер, геолог, головлікар, декламатор, диригент, доктор наук, доцент, драматург, економіст, інженер, інспектор, інструктор, командир, кандидат наук, коментатор, композитор, лауреат, оператор, педагог, плановик, посол, прокурор, хірург, юрист.
"Канцлерка", "прем'єрка", "міністерка" — мов піонерка, шифоньєрка та печерка
Також слід мати на увазі, що Словник української мови в 11 т. багато одиниць, котрі є предметом нашого зацікавлення, подає як розмовні або рідковживані. Приміром: бригадирка, гастролерка, декламаторка, депутатка, дипломатка, директорка, завідувачка, інженерка, кандидатка, командирка, консерватистка, лекторка, медичка, міліціонерка, носійка, окулістка, організаторка, орденоноска, пошлячка, професорка, філософка, хімічка, шкуродерка.
Крім того, варто враховувати: бігунка — це не жінка-бігун, а розлад шлунка, понос; винник — це винокур, а винниця — підприємство, ґуральня; вівчар — це чабан, а вівчарка — назва породи собак; друкар — це майстер друкарської справи, а друкарка — жінка, яка працює на друкарській машинці; електрик — це електротехнік, а електричка — електропоїзд; жнивар — це учасник жнив, косар — той, хто косить, а жниварка чи косарка — жатка; машиніст — це водій поїзда, а машиністка — друкарка; матрос — це моряк, а матроска — його одяг; пілот — це льотчик, а пілотка — його головний убір; солдатка — не жінка-солдат, а дружина або вдова солдата; столяр — це виготовлювач виробів з дерева, а столярка — столярні роботи; штукатур — майстер зі штукатурення, а штукатурка — будівельний розчин, жіночий рід до штукатур — штукатурниця.
У зв'язку ж із горе-новотвором "прем'єрка" зауважу, що він звучить явно насмішкувато-презирливо стосовно особи, котру так величали. В українській мові є запозичення з французької "прем'єра", що означає "перша вистава, перший показ". Тоді "прем'єрка" — здрібніло-зневажливе до "прем'єра". Мовляв, нікчемна, не варта уваги перша вистава. Для порівняння: газетка, ідейка, комедійка, пародійка, п'єска. І зовсім співзвучні слова, які означають щось змаліле: бонбоньєрка (коробочка для цукерок), бутоньєрка (букетик квітів), портьєрка (занавісочка), шифоньєрка (невеличка шафа).
Ще одне породження мук творчості — "міністерка". Спрощене аж до низькопробності. Немов накладено печать упослідженості. Також нагадує зменшувальні іменники: ватерка (від ватра), макітерка (від макітра), печерка (від печера), скатерка (від скатерть).
Явно ріже вухо й вигадка новинарів "канцлерка" (щодо керівника уряду Німеччини). Як і в попередніх випадках, неприємно вражає його грубий, простацько-панібратський відтінок. Найперше, із чим пов'язується, — "канцелярська лерка". Суміжний ряд: канонерка, фанерка, шпалерка...
Скажуть на своє виправдання: є ж "гастролерка", "есерка", "піонерка", "філістерка". Так, але це не найменування посад, тим більше найвищих у державі, до яких належать канцлер і прем'єр-міністр. Службове становище до статі не прив'язане. На відміну від професій, ні чоловічих, ні жіночих посад не буває, тому назви останніх залишаються незмінними незалежно від того, хто їх обіймає.
