Подяки.

Автор (я) висловлює глибоку вдячність діду Кирилу з 1276 року за надані штани і стакан молока; дівчині з 2554 року за те, що показала як включити криптолапамастер; тесцелозавру Джеймсу А. МакРоджинси Леві Страус ||| з 178346031 року до н.е. за захист від критичного ставлення едмонтозавра Едмонта Б. МакСлакси Фейкові. Всім іншим я хочу сказати, що вони нікчемні покидьки. 

Глава 1. 

Ідея.

Ми, вчені, завжди прагнемо зробити щось таке, щоб прославитися на віки. А краще на тисячоріччя. Якщо ви думаєте що це так просто зробити, то ви нікчемні покидьки! Це дуже складно, бо ті інші нікчеми покидьки — вчені з минулого, все що можна вже винайшли, відкрили, доказали і почивають на лавочці. 
А що робити нам, молодим і не зовсім вченим сьогодення? Всі лавочки зайняті, або обгажені птахами. 
Але, коли я майже зовсім втратив надію зробити якесь відкриття, в мене зʼявилася одна цікава ідея. Не дуже легальна і дуже ризикована. Практично і теоретично нереалізуєма, але надія на чудо завжди є!

Так ось, одного ранку, я сидів на загаженій лавочці в парку, дивився на цих нікчемних славнозвісних вчених, що сиділи на ідеально чистих, сяючих лавках навпроти, і раптом, абсолютно неочікувано, в голову прийшла ідея. Ідея була така: а що, якби замість них, на тих гарних лавках сидів я? 
Ідея гарна, але як це зробити? Підійти і прогнати їх буде складно, бо їх багато, а я один. Сісти на лавку раніше, до того як Великі вчені її зайняли? Оце вже ближче! Але вони тут сидять вже багато сторіч і навіть тисячоріч! 
Але, на те я і вчений, щоб щось винайти. І я винайшов машину часу, щоб перенестися у часі в той час, коли не було ні одного вченого взагалі, і зайняти першим саму гарну і чисту лавку в парку!

Евріка!