Якось так склалося, що з братами-грузинами в новітній час ми йдемо нога в ногу. В них Революція Троянд — в нас Помаранчева Революція, в них війна з Росією — в нас війна з Росією, і навіть Саакашвілі в нас один на двоїх, щоправда від них він сам втік, а від нас довелось висилати.

Тобто і події, і процеси та їх наслідки у чомусь таки схожі.

Понад усього переліченого, є ще одне явище спільне для наших країн яке у Грузії вже є історією, а в нас ще сьогодення. Це роль в політиці ветеранів добровольчих формувань і все що з цим пов'язане.

Отже грузинський досвід.

В 1989 році грузинським злодієм в законі та за сумісництвом письменником Джабою Іоселіані, було створено воєнізовану націоналістичну організацію Мхедріоні (у перекладі — вершники, в розумінні — лицарі).

Бійці Мхедріоні приймали активну участь в громадянській війні в Грузії в 1991-93 роках та грузино-абхазькій війні в 1992-93 роках, а в грудні-січні 1991-92 років організація спільно з частиною Нацгвардії Грузії зіграла вирішальну роль в силовому усуненні від влади Звіада Гамсахурдія та її передачі Едуарду Шеварднадзе.

Під час подій які передували цьому Звіад Гамсахурдія посадив Іоселіані до в'язниці, однак за деякий час один із загонів Мхедріон взяв її штурмом та звільнив свого лідера. Іоселіані увійшов до новоствореної Державної ради Грузії яка взяла на себе всю повноту влади та головою якої став Шеварнадзе.

Як сказав сам Іоселіані, «до влади прийшли відомий злодій та невідомий художник (маючи на увазі керівника Нацгвардії Грузії Тенгіза Кітовані — художника за професією).

3 вересня 1993 року Мхедріоні набули офіційного статусу як Корпус рятувальників зі штатною чисельністю близько 2 тис осіб хоча насправді їх було набагато більше.

Дуже неодрідний склад, від справжніх патріотів до маргіналів та відвертих злочинців визначив спектр оцінок Мхедріоні самими грузинами як дуже широкий та неоднорідний: від героїв до бандитів з широкої дороги. За словами одного з моїх грузинських друзів в першій половині 90-х будь-який бандит міг представитися бійцем Мхедріоні.

Напочатку 1995 року Шеварднадзе звинуватив Мхедріоні в тому, що організація втягнута в організовану злочинну діяльність, і віддав наказ роззброїти її. А після невдалої спроби замаху на життя Шеварднадзе 29 серпня 1995 року, в організації якої він звинуватив в тому числі й Джабу Іоселіані, Мхедріоні були оголошені поза законом, а їхнього лідера вчергове у його житті було посаджено до в'язниці.

Ось в принципі і весь грузинський досвід з цього питання.

Шанси на певні порівняння з Мхедріоні на нашому суспільно-політичному полі наразі, як на мене, мають поки лише два паралельних та судячи з усього вже протилежних за своїми векторами рухи.

Це перший — умовно назвемо його „Донбас“ — на чолі з Семенченком та на якому пробує паразитувати Соболєв (той що Єгор, та Зімін) та другий — умовно назвемо його „Азов“ — на чолі з Білецьким та за якими судячи з усього стоїть Аваков.

І якщо умовний „Азов“ з усіма його активами (Нацкорпусом та Нацдружинами) все більше стає схожий на NSDAP з власними штурмовими загонами, внутрішньою залізною дисципліною та авторитарним керівництвом то умовний „Донбас“ з його махновщиною та вільницею більше схожий таки на Мхедріоні.

Чи чекає на якийсь з цих рухів доля грузинського Мхедріоні?

Поки ще йде політична вистава важко щось зпрогнозувати, однак зазвичай маври одразу стають не потрібними як тільки вони зроблять свою справу.

В такому випадку лідерів таких рухів (які в нас, напевне виключно за збігом, чимось, хоч і з певною натяжкою, нагадують того ж Іоселіані) та тих хто паразитує на них не шкода майже ніколи. Завжди шкода справжніх патріотів які за ними йдуть та яких потім кидають непризволяще.

Більшість наших добровольчих підрозділів мають славний бойовий шлях на фронті.

З батом Донбас нам, якийсь час, довелось разом воювати. Це справжні патріоти та мужні бійці які захищаючи Україну не жаліли ні ворога, ні самих себе.

І саме тому дуже хочеться вірити, що в Україні так таки не буде..