Хочеться по-справжньому поміняти важливі речі. Не по-новому, не по-старому, а по-справжньому.

Поміняти «правила гри», економічну модель і соціальний баланс в країні.

Щоб не міняти владу кожний рік не тому що немає на кого, а тому що не потрібно.

Щоб не бачити вчергове як «нові» урядовці тягнуть з собою братів, сватів і однокласників, незалежно від їх освіти, досвіду і професійності.

Щоб не читати чергову «мурзілку» чи ще гіршу пародію на неї замість серйозної програми уряду.

Щоб не червоніти, дивлячись в новинах як президент-мільярдер збіднілої країни випрошує у закордонних «партнерів» обтяжені жахливими умовами кредити, ставлячи на кон долю держави.

Щоб більше ніхто не вказував нам з закордону які торговельні угоди і з ким підписувати, що нам робити з нашім лісом, землею, промисловістю.

Щоб у нас припинились гастролі різнобарвних шапіто «закордонних реформаторів», а колишні українські урядовці були б в пошані, а не в бігах.

Щоб в світі нас знали не через війну, корупцію та боксерів, а через успішні глобальні бренди, якісні товари та історію «українського дива».

Щоб ми, українці, не просто вірили а знали, що завтра буде краще ніж сьогодні, і що темне «вчора» більше ніколи не повернеться.