Собачий свисток (також відомий як німий свисток або свисток Гальтона) був винайдений ще в 1876 році. Це такий тип свистка, який створює звук в ультразвуковому діапазоні. Люди не можуть чути, але його добре чують собаки.
Політичний термін dog whistle створено за аналогією з цією штукенцією. Зараз словосполучення «собачий свист» використовується виключно у політичному контексті.
Наприклад, про політику «собачого свистка» заговорили під час президентської кампанії Дональда Трампа 2016 року. Так, у лозунгу «Зробити Америку знову великою», який на перший погляд має вигляд цілком пристойного гасла, є свій підтекст і затекст. Частина виборців почула заклик будувати країну, де винятково білі чоловіки-християни знову мають усю владу. Як наслідок, читаємо заголовки на кшталт "Donald Trump used to dog-whistle racism". https://www.theguardian.com/commentisfree/2016/jul/13/donald-trump-dog-whistle-racism
Чи, наприклад, широкого розголосу набув ось цей твіт Karen Attiah: Chilling to hear Trump use "sovereignty" and "patriotism" as dogwhistles in his #UNGA speech (У мене йдуть «мурахи по спині», коли я чую, як Трамп використовує слова «суверенітет» і «патріотизм» у своїй промові в ООН як «собачий свисток»).
Звісно, не лише Трамп не гребував технологією «собачого свистка». Зокрема, ще під час президентської передвиборчої кампанії 2008 року республіканці у своїх агітаційних відео- і фотоматеріалах навмисно затемнювали тон шкіри Барака Обами.
Як бачимо, прийоми із арсеналу «собачого свистка» полягають у тому, що політики використовують нейтральну лексику, але при цьому і політик, і виборець розуміють, що насправді мається на увазі. Наприклад, республіканці часто критикували соціальні програми адміністрації Обами, а їхні прихильники чули в цій критиці завуальовані звинувачення на адресу «ледачих чорношкірих, що сидять на соціалці».
Собачий свист — це таке політичне послання, в якому використовується особлива кодова мова, яке має додатковий зміст для цільової підгрупи.
Часто dog whistle (собачий свист) — це популістські меседжі, які не діють на обізнаних громадян, але звучать переконливо для тих, хто не володіє інформацією.
Австралійський політичний теоретик Роберт Гудін (Robert E. Goodin) стверджує, що застосування політики «собачого свистка» підриває демократію, бо виборці мають різне розуміння того, що вони підтримували під час кампанії. Після виборів стає зрозуміло, що у виборців були створені різні уявлення про те, які цінності та цілі тих чи інших політиків вони підтримали. Оскільки це є «демократичною безглуздістю», застосування політики «собачого свистка» неправомірно з позиції реалізації справедливого політичного процесу і не дає «собакосвистам» політичного мандата.
Там, на Заході є потужний рух проти «собакосвистизму» (Dog Whistle-ism), а у нас... як у нас. Тому в Україні технологія «собачого свистка» спрацювала бездоганно.
Пора всім разом взятись за вивчення феномену dog whistle на наших теренах.
Прошу наводити приклади та аналізувати наші «собакосвистні» політичні реалії.