Не суто правописне питання
Хто до букви заголовної доріс?
Кажуть, від великого до смішного — один крок. Тоді, напевно, від малого до смішного немає і півкроку. Свого часу в одному з вітчизняних тижневиків складноскорочене найменування нещодавно забороненої політичної сили писали не інакше як «кпУ». Звичайно ж, про дотримання мовного правила тут не йшлося. Та для людей то було засадниче питання. Мовляв, так не любимо, до того зневажаємо компартію, що навіть у праві на великі букви їй відмовляємо. Тільки з «У» заковика вийшла: зробити і її малою означало б упослідити неньку Україну, чого жартівники допустити не хотіли й не могли.
Цю бувальщину я чи не щоразу згадував, коли в указах Президента або постановах Верховної Ради натрапляв на словосполучення «апеляційний суд м.Києва», «господарський суд м.Києва», «окружний адміністративний суд м.Києва» й подібні, які містили іменник «суд», але перші складові в них із доброго дива раз у раз писалися з малих азів. Не беруся визначати, звідки ноги ростуть у цього, безперечно, ганебного явища. Причини можуть бути різними: від дрімучого невігластва тих, хто готував керівні настанови, до чиїхось цілеспрямованих указівок, сповнених гордовито-зневажливого ставлення до третьої гілки влади, суть якого виражається трьома словами: «Ще не доросли».
Натомість в Адміністрації Президента й чи не в усіх міністерствах і відомствах столоначальники чомусь глибоко переконані, що очолювані ними підрозділи «доросли» й навіть «переросли», тому назви останніх доконечно повинні починатись із заголовної букви. Для прикладу наведу такі: «Головний департамент Державного Протоколу та Церемоніалу» (взагалі якась непереборна манія величі, адже 4 останні слова не позначають собою навіть назви документа, це лише сукупність вимог), «Департамент управління персоналом», «Режимно-секретний департамент», «Відділ забезпечення діяльності...». Заодно з іншими до розряду визначних за становищем і дуже значущих також потрапили «Служба Президента», «Приймальня Президента» й «Офіс Глави Адміністрації Президента». Чиновники глибоко переконані, що інакше й не має бути, адже якраз таке написання, пройняте духом чи то поклоніння, чи то звеличування, відображено в указах «Питання Адміністрації Президента України» від 14.07.2014 №592/2014 (зі змінами), «Про Державний Протокол та Церемоніал України» від 22.08.2002 №746/2002 (зі змінами) та багатьох інших.
На розвиток благоговіння на офіційному інтернет-представництві глави держави до низки «великобуквених» додали ще й «Апарат Адміністрації Президента». Важко, видно, збагнути, що «апарат» і «служба» — це навіть не утворення у складі чогось, а сукупність працівників; невтямки людям, що «офіс» і «приймальня» — просто приміщення й не більше.
Раболіпство ні до чого доброго привести не може. Спершу приймальню глави держави піднесли мало не до небес, потім може настати черга опочивальні, а згодом, дивись, ті спритники і до вбиральні Президента доберуться. Це власне те середовище, яке готує йому папери на підпис, той-таки «апарат».
Тут, як видається, діють особливі, тільки для вузького кола, правила в написанні: все, що пов'язане із собою, — обов'язково з великої. До посад схожі підходи застосовуються й поготів. Тому не дивина, що серед підручних першої особи держави виявилося ціле сузір'я достойників, як-от: «Глава Адміністрації...», «Керівник Апарату...», «Керівник Офісу...», «Керівник Приймальні...», «Керівник Служби...», «Прес-секретар...», далеко не один «Уповноважений...» (з різних питань). Звичайно ж, якісь там апеляційні, господарські чи окружні суди всім цим зверхникам не рівня.
А як мало би бути? Що про вживання великої букви говорить правопис? Його положення в цьому питанні прості та промовисті: «З великої літери пишуться назви найвищих державних посад України та міжнародних посад: Генеральний секретар ООН, Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України» (п.3 §38). Тож насправді коло величних дуже вузьке. І зрозуміло, що службовці, завданням котрих є сприяти в повсякденних справах тому, хто опинився на верхівці влади, до такого рівня діячів аж ніяк не належать.
На додачу ще й у примітці 1 до правила зазначено, що наймення інших посад, серед яких навіть «міністр», можуть розраховувати лише на малі письмові знаки. У примітці 3 зауважено: «Назви посад міністрів... в офіційних документах, а також для підкреслення урочистості можуть писатися з великої літери». Проте повсякденне життя — не суцільна урочистість. А офіційний документ, як роз'яснено в примітці до ст.358 Кримінального кодексу, це діловий папір, що містить інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти. Складають, видають чи посвідчують такі документи повноважні особи — власне ті, назви посад яких біля їхніх підписів і подаються з великої букви.
Далі. У п.13 §38 зводу мовних положень чітко сказано: у словосполученнях — назвах державних установ як України, так і інших держав із заголовної букви пишеться перше слово, що входить до складу назви; у найменнях же найвищих державних установ Батьківщини з великої літери пишуться всі слова.
І це, між іншим, зручно. Тому що достатньо, приміром, написати тільки «Верховна Рада», «Кабінет Міністрів», «Верховний Суд», «Конституційний Суд», проминувши додаток «України»: по дві заголовні букви засвідчать, що мовиться якраз про вітчизняні установи. Верховний суд США (як і будь-якої іншої країни) такої честі не удостоїться.
Те саме стосується «Президента», «Прем'єр-міністра» або «Генерального прокурора»: великий письмовий знак уже говоритиме, що йдеться про наших орударів. Адже згідно з тим же п.3 §38 правопису назви найвищих державних посад інших країн пишуться із заголовної тільки «згідно з вимогами дипломатичного протоколу (під час візитів до України тощо)».
В 11-томному Словнику української мови іменник «суд» тлумачиться так: «державний орган, який розглядає цивільні, кримінальні та деякі адміністративні справи». У свою чергу, «орган» — це «установа, що виконує певні функції в галузі державного управління, контролю, нагляду і т. ін.».
Не зайвим буде також зауважити, що згідно із ч.8 ст.19 закону «Про судоустрій і статус суддів» кожен суд є юридичною особою. Відповідно до ч.2 ст.81 Цивільного кодексу суд належить до юридичних осіб публічного права, створюється розпорядчим актом.
Отже, йдеться про державні установи, про юридичні особи. Тому іншого написання, крім як «Апеляційний суд м.Києва», «Господарський суд м.Києва», «Окружний адміністративний суд м.Києва», бути не може!
Пункт 16 §38 письма присвячено назвам частин, відділів, відділень, секторів та інших підрозділів установ, організацій. Сказано однозначно: пишуться з малого буквеного знака. Великий можливий лише на початку заголовків і речень (§34 правопису), що само собою зрозуміло, або на вивісках (п.15 §38). Тільки тоді правомірними будуть і напис «Офіс...», і «Приймальня», і «Вбиральня».
Таким чином, в українській мові підхід до передання на письмі найменувань чітко окреслений: окрема, самостійна владна одиниця — з великої, її частина, складова, допоміжна служба в ній — з малої. Тому очільникам таких утворів, як відділи, департаменти, комітети, сектори тощо, потрібно змиритись із цим і неухильно дотримуватися вимог мовного закону. Він, як і закони державні, має стати обов'язковим для всіх.
На цьому можна було б і поставити крапку, якби не одна прикра обставина. Коли на суди з погордою дивляться представники законодавчої та виконавчої гілок влади, то їх можна принаймні зрозуміти, хоча, звісно, не годиться виправдовувати. Коли ж до неповаги вдаються свої, старші, так би мовити, за чином, то це взагалі нікуди не годиться. Проте і Рада суддів, і Вища кваліфікаційна комісія суддів, і Вища рада юстиції, і навіть Верховний Суд України постійно грішать написаннями на зразок «апеляційний суд м.Києва». Ніби не можуть переступити через себе. Невже теж уважають, що «не доросли»?
Що це? Короткозорість, байдужість, недбальство, небажання думати, беззастережне слідування в руслі кимось визначених засад? Мовляв, що нам із того? Яка різниця? З малої, то з малої. Від того ж грошей ні збільшиться, ні зменшиться. Хай хоч грибами називають, аби лишень у кіш не клали.
Ось якби хтось надумав недодати їм бодай гривню до окладу, РСУ зчинила б неймовірний галас. Крику було б на всі заставки. А тут носії судової влади потурають явному презирству. Більше того, самі його множать. Напевно, «гідність» для них — пишномовне слово, умоглядне поняття й не більше. Вона ж у кишені не задзвенить...
Прикро. Тому що так бути не повинно. Це неподобство, якому слід рішуче покласти край. Можна дуже багато говорити про рівноправність усіх владних гілок, але вона на голому місці ніколи не з'явиться.
Відповідно до ч.2 ст.125 Конституції суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради Президент після консультацій з Вищою радою правосуддя. Тотожні положення містить і ст.19 закону «Про судоустрій і статус суддів». Водночас у п.3 його «Прикінцевих та перехідних положень» передбачено: нинішні місцеві й апеляційні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення установ, покликаних їх замінити.
Побажаймо ж судовій владі не проґавити нагоди, допильнувати у відповідних законах належного, з великої букви написання назв судів, щоб ті не залишалися й надалі «дрібнотою».