Вивчаймо українську!
Розмови про стандарти нічого не варті,
або Скорочення слова «гривня»: «грн.» чи «грн» згідно з правописом?
21 рік минув із часу появи словоскорочення «грн.» на позначення гривні. Проте й досі точаться суперечки, як правильно його писати: з крапкою чи без. Ті, хто крапку відкидає, зазвичай вдаються до повчань та посилаються на державний стандарт і правило стягування. Водночас в актах Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Національного банку, Центральної виборчої комісії, інших органів державної влади закріпилося написання «грн.». А як правильно й чому?
Як усе починалося
2 вересня ми відсвяткували чергову річницю із часу введення гривні в обіг. Однак, на жаль, сьогодні вже мало хто пам'ятає про лист НБУ «Щодо скороченої назви грошової одиниці України „гривня“ від 3.09.96 №11-108/1110-5134. І дарма, адже в ньому закликано „тимчасово, до прийняття офіційного рішення, для використання в роботі, службовій переписці і т. ін. міністерствами, відомствами, установами, всіма суб'єктами господарювання і фізичними особами скорочену назву національної грошової одиниці України «гривня» визначити літерами «грн.». Наголошувалося, що таке відтворення передбачено проектом закону «Про грошову одиницю України», розробленого Нацбанком і поданого на розгляд до Ради.
Вищеназваному проекту стати законом не судилося. Проте зазначене словоскорочення прижилося. І на те були вагомі причини.
У 1988 р., коли Радянський Союз уже готувався піти в небуття, побачило світ докладне довідкове видання [Словник скорочень в українській мові: Понад 21000 скорочень / Уклад.: Н.Д.Гула, В.В.Жайворонок, Л.П.Жарова та ін.; За ред. Л.С.Паламарчука], путівку в життя якому дав Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні АН УРСР. Це була і є поважна установа, до її настанов завжди прислухалися, а підходи вважали зразком. Тому громадськість, а також державні службовці, науковці, працівники преси, радіо й телебачення сприйняли книгу як керівництво до дії.
Відповідні правила були гарно опрацьовані, й довідник містив усю розмаїтість скорочень, різні їх види: прості, часткові, ініціальні, комбіновані, графічні (умовні). Серед них уже було кілька «гр.», які означали: градус, граф, графа, грецький, громадянин (громадянка), група. Тому для гривні позначення «гр.» відразу відпало. Все просто: однакове скорочення різних за значенням слів не схвалюється (заради уникнення двозначності). До того ж національна грошова одиниця за визначенням мала вирізнятися з-поміж інших.
На той час уже давно усталилося «крб.» (карбованець). Здавалося б, і для нового грошового знака варто було йти схожим шляхом, тому напрошувалося зменшення кількості букв до «грв.». Але цю видозміну чомусь відкинули. Можливо, через існування співзвучних побуквених скорочень «ВГРВ» (воєнізований гірничорятувальний взвод), «ГРВ» (гірничорятувальний взвод), «ГРВН» (Група радянських військ у Німеччині).
Зупинилися на «грн.». Словник уже містив таке самостійне ціле, яке означало «гарнець». Утім, ця мовна одиниця, що є назвою міри сипких тіл у царській Росії, давно вийшла з ужитку.
Без крапки — ніяк
Про потрібність крапки в «грн.» як позначенні гривні тоді навіть питання не стояло. Насамперед тому, що в словнику наголошувалося: «Написання скорочень служить також засобом розмежування лексичних абревіатур і графічних (умовних) скорочень».
Роз'яснювалося, що перші «є словами української мови, які мають свою вимову, граматичну характеристику, можуть утворювати похідні слова, виступати членами речення тощо». Тому й пишуться без крапки чи дефіса. На відміну від других. Через те, наприклад, використовувалися написання (вимова подавалася в квадратних дужках): «аср» [a-ec-еp], «обз» [о-бе-зе], «смт» [ес-ем-те] (відповідно: автосанітарна рота, окремий батальйон зв'язку, селище міського типу; усі — слова), але: «крб.», «млн.», «млрд.»; з випущеною середньою частиною: «б-ка» (бібліотека), «т-во» (товариство), «ун-т» (університет) тощо. Останні 6 скорочено передаються виключно на письмі, а при читанні вимовляються повністю.
Крім того, мали діяти положення нового «Українського правопису» (1993). А там у §40 чітко сказано: «Графічні скорочення (крім стандартних скорочених значень метричних мір: м — метр, мм — міліметр, см — сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення».
Заради справедливості варто зауважити, що таке викладення правила — зайве свідчення недбальства упорядників зводу мовних законів. По-перше, в Україні без крапки вже давно передаються на письмі не лише словоскорочення системи метричних мір, до якої, до речі, належать міри не тільки довжини (якими упорядники чомусь обмежились), а й ваги, площі та місткості: а (ар), г (грам), га (гектар), кг (кілограм), л (літр), т (тонна), ц (центнер). По-друге, правопис не має права безнадійно відставати від життя. Відомо, що з 1 січня 1963 р., після затвердження в СРСР Міжнародної системи одиниць (системи СІ), не ставлять крапку й скорочуючи назви мір часу: г (година), с (секунда) — та одиниць вимірювання: А (ампер), Б (бел), Бк (бекерель), В (вольт), Вб (вебер), Вт (ват), Гн (генрі), Гц (герц), Дж (джоуль), Е (ерстед), кал (калорія), Кі (кюрі), Кл (кулон), лк (люкс), лм (люмен), Н (ньютон), Ом (ом), Па (паскаль), Р (рентген), См (сименс), Тл (тесла), Ф (фарада) тощо.
Тож підхід був простий: усі умовні позначення мусять бути загальноприйнятими та зрозумілими й відповідати вимогам, закріпленим у правописі, словниках і довідниках. Буквосполука з крапкою «грн.» цим вимогам відповідала. Її загалом зустріли прихильно. Як наслідок, на поклик НБУ пристали, невдовзі це скорочення почали використовувати та використовують незмінно дотепер кожний глава Української держави, законодавці, урядовці, інші посадовці. З плином часу воно дістало загальне визнання в державі та суспільстві.
Від ленінської спадщини до американських зразків
Проте вистачало й тих, кому не йнялося. Річ у тім, що у словнику наголос робився на так званих ленінських скороченнях. До спадщини кривавого ката там записали і «крб.», і «млн.», і «млрд.». Ті примітки муляли очі, з таким станом справ аж ніяк не хотілося миритися. Хоча радше йшлося про звичайне приписування «вождю світового пролетаріату» винаходу тих утворів. Швидше за все, він просто послуговувався усталеним набором, який побутував у друкованих виданнях.
Водночас нове покоління чи не в усьому почало взоруватися на західні, зокрема американські, зразки. Пояснювалося це наміром не відстати від загальносвітового поступу.
Заокеанський взірець скорочення простий, як двері: крапок немає, прибираються всі голосні й «супутні» приголосні, крім початкової й кінцевої: mln, bln, trln. Тож відразу напрошується запитання: чого б і нам так не робити?
І в Росії пішли цим шляхом. У 1998 р. там побачила світ книжка [Мильчин А.Э., Чельцова Л.К. Справочник издателя и автора], де запроваджено безкрапкові «млрд» і «млн». Їх, усупереч загальноприйнятим засадам, уже названо одним з видів мовних одиниць — «висіченими словами». Це засадничо хибне твердження, бо то всього-на-всього позначення на письмі, які побуквено [ем-ел-ер-де, ем-ел-ен], як складноскорочені назви, не читаються.
На жаль, в Україні в той час ще вистачало тих, хто мав задавнену хворобу звіряти свої кроки з Москвою. Тож дехто кинувся «переймати досвід».
Від титла до стягування
Натомість люди, котрі звикли триматися власних витоків і набутків, наполягати на творчому розвитку останніх, як перше віяння, так і друге влучно назвали мавпуванням. І не тільки в крапці діло.
Справді, смішним видається кидати клич «Усе має бути, як на Заході» в країні, в якій і досі, де кому заманеться, кидають недопалки. Чомусь не стало прикладом для наслідування навчитися робити якісні дороги, як в Європі, покінчити з підкупом посадових осіб чи бодай прибирати за своїми собаками після їх вигулювання. Це для нас складно, а ось невибагливість у запозиченні, показне відтворення чужих ознак — у самий раз.
І самі того не помічаємо, як перетворюємося на чиюсь тінь. Хоча можемо похвалитися своїми узвичаєннями. Безглуздо заради уподібнення до когось відмовлятися від багатющої спадщини свого народу. Погодитися на це означало б розписатись у власній неповноцінності.
Скорочення мали в нас застосування здавна. Зосібна, у старослов'янському та давньоруському письмі із цією метою використовувалося титло (˜) — надрядковий знак у вигляді хвилястої лінії, що ставився над неповністю написаним словом. Приміром, відомі такі накреслення: «бл˜дть» (благодать), «блг˜ви» (благослови), «г˜лъ» (глагол), «Г˜дь» (Господь), «пт˜ль» (приятель).
У середні віки настала черга для крапки й рисочки: «в.к.м.», «в.к. м-ть» — ваша королівська милість. Титло поступово виходило з ужитку. Проте вироблені підходи зберігались.
Уже в новітні часи взято на озброєння ще й навскісну лінію: а/п (аеропорт), б/п (безпартійний). Виникли скорочення на зразок: військкомат (військ{овий} ком{ісарі}ат), есмінець (ес{кадрений} мін{онос}ець), рація (ра{діостан}ція), названі в словнику стягненими. Спосіб їх творення відображено за допомогою фігурних дужок.
Як бачимо, є на що спиратися, є що вдосконалювати. І змістовна праця гурту мовознавців під керівництвом Л.Паламарчука це засвідчила.
Тепер же з'явилася нова вдала назва способу пропуску букв — стягування. Проте головне — не відходити від звичаю, не спотворювати суті. Лише тоді буде пуття.
Річ у тім, що, власне, предтечею стягування якраз і є титло. Прийом простий — позбувалися письмен на позначення голосних і окремих приголосних, але початкова й остання букви обов'язково зберігалися. Те саме правило має діяти і для стягування (недарма цей вид скорочення називають ще стягуванням основи).
11-томний Словник української мови серед значень іменника «стягування» не містить такого, як «своєрідний спосіб скорочення слів». Однак, якщо керуватися смисловим зв'язком, співвіднесеністю понять, то зміст очевидний — ідеться про «зменшення обсягу (розміру), звужування». Протилежне за значенням слово — «розтягування». Прикладом для порівняння, наочним поясненням хай слугує пружина. Її можна стягувати (стискати) й розтягувати, але краї все одно залишаться тими самими.
Так і для словоскорочень: як не стягуй, перша й остання букви зникати не повинні. Отже, «млн.» (м{і}л{ьйо}н), «млрд.» (м{і}л{ья}рд), «трлн.» (тр{и}л{ьйо}н) утворені способом стягування. Проте цього не можна сказати про «грн.» (гр{ив}н{я}), а тим більше про «крб.» (к{а}рб{ованець}), які виникли внаслідок поєднання стягування та відкидання решти письмових знаків у кінці слова.
Читайте уважно, не вводьте в оману!
На жаль, не все в галузі скорочення пішло як слід. Наказом Держстандарту від 4.07.97 №391 було затверджено й уведено в дію розроблений Книжковою палатою ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила». Згідно з наказом Міністерства економічного розвитку від 22.08.2013 №1010 на заміну останньому прийшов майже однойменний ДСТУ 3582:2013.
Не приділятиму багато уваги тому, що словосполучення «бібліографічний опис», хоч і є сталим, має всі ознаки плеоназму. Питання в іншому. Саме в цих напрацюваннях міститься визначення понять «відсікання» («скорочування слова вилученням щонайменше двох кінцевих літер“) і „стягування“ («скорочування слова вибірковим вилучанням приголосних і голосних літер»). Також викладено правило: «Для скорочування слів застосовують методи відсікання, стягування або їхнього поєднання. Після скорочення методом відсікання кінцевої частини слова ставлять крапку <...>. У разі скорочування методом стягування крапку в кінці слова не ставлять. Приклади: мільйон — млн; гривня — грн».
Обидва стандарти стали справжньою знахідкою для «крапкоборців», які начебто зі знанням діла на них повсякчас посилаються. І повчають: «Присвячується всім...»; «Запам'ятайте...» Тим часом марновірів, щиро переконаних, що на цятці вони заощадять чимало місця, дедалі більшає.
Понад те, міністерства внутрішніх справ та юстиції, інші відомства почали використовувати скорочення «грн» у своїх наказах. Натомість глава держави і його адміністрація, ВР, КМ, НБУ, ЦВК залишилися вірними «грн.».
Непорозуміння якесь, неузгодженість та й годі. Де ж істина?
Відповідь проста. Виною всьому — лінь і невігластво. Бодай уважного, вдумливого прочитання самих тільки назв ДСТУ 3582-97 та 3582:2013 достатньо, аби закралися сумніви щодо правоти тих, хто воює з крапкою. Адже йдеться там про скорочення слів не будь-де, а в бібліографічній галузі.
Якщо ж повністю ознайомитися зі змістом чинного ДСТУ 3582:2013 (як і донедавнього ДСТУ 3582-97), то будь-які сумніви взагалі розвіються. Уже в розд.1 («Сфера застосування") зазначається: "Цей стандарт установлює загальні положення і правила скорочування слів і словосполучень українською мовою під час складання бібліографічного опису..." Виявляється, що вищенаведене правило про стягування теж стосується саме останнього. А "грн" і "крб" зустрічаємо в "Переліку особливих випадків скорочення слів і словосполучень у бібліографічному описі".
В упорядкованих відомостях про те чи інше видання свої особливості, покликані суттєво (до кількох рядків) зменшити обсяг повідомлення. Там мало не кожне слово подається з вилученням "зайвих" азів. Але такі правила не поширюються на інші галузі й випадки життя. Поза книгоописом "грн" і "крб" — це набір букв і не більше. Тож у наукових творах, часописних нарисах, позовних заявах, судових рішеннях, а тим більше в законах, указах, постановах і наказах право на існування мають лише скорочення "грн." і "крб.".
З лінюхів і нетямущих нічого взяти. До них поблажливе ставлення, на них не зважають. А от відомих мовознавців поважають, до їхніх слів прислухаються. На твердження цих людей часто посилаються як на безперечну істину. Отже, на таких особах — велика відповідальність. Тому вони не мають права легковажно підходити до, здавалося б, простих запитань, відказувати на них поспішливо й недбало, не заглиблюватися в суть.
Прикро згадувати, але свого часу я зі здивуванням ознайомився з відповіддю доктора філологічних наук, професора Олександра Пономарева на запитання "Чи треба ставити крапку після скорочення гривня — грн.?". Знаний викладач вишу й науковець без тіні сумніву заявив: "Щодо крапки після грн, то згідно зі стандартом її ставити не потрібно". Чим увів у оману тисячі людей. Тому що відповідно до стандарту крапку після букв "грн", якими позначається іменник "гривня", не потрібно ставити в книгоописі, а не байдуже де.
Тепер доводиться спростовувати помилковий погляд чи невиважену думку.