Учимо українську

Про фемінітиви всерйоз і жартома 

Адвокатка зажадала висновків експертки, а прокурорка — допиту свідчиці

Співвідносні іменники — поширене в українській мові явище. Проте далеко не завжди чоловічий рід у найменуваннях осіб можна з легкістю перетворити на жіночий. Водночас закордонна тенденція вживання фемінітивів стала давати про себе знати й у нас. То чи так уже важливо жінкам мати окремі назви посад, навіть якщо ті звучать потішно? 

Про вітряки на манівцях

У законодавстві чи не кожної держави (навіть мусульманської) існують приписи про те, що не може бути переваг чи обмежень за ознаками статі. Є таке положення й у Конституції України (ч.2 ст.24). 

Тож якісь метикуваті голови, щоб відвернути увагу слабкої статі від інших несправедливостей, завели рух за права жінок на манівці, спрямувавши його на боротьбу з вітряками — проти нібито утисків і перекосів у мовному вжитку. Вигадали навіть особливі словечка: «гендерний», «сексизм», «фемінітив». 

Як наслідок, у 1990 р. Рада Європи закликала засоби мовлення широко використовувати іменники на позначення осіб жіночої статі. У 2010-му з'явилася ухвала Парламентської асамблеї. Тепер уже про боротьбу із сексистськими уявленнями. 

У 1995 р. Україна вступила до РЄ, тож невдовзі відповідні віяння дісталися й нашої країни. І понеслося: «Сучасні мовні норми сприяють дискримінації жінок»; «Жінка варта того, аби мати для себе в мові окрему назву»… 

Страждатимуть однаково 

Поступово це набуло ознак гри в боротьбу за рівноправність. З'явилася навіть «кандидатка філологічних наук, доцентка, радниця з питань політики гендерної рівності та антидискримінації міністерки, програмна координаторка, експертка». Людина впевнена, що всі ці «перли» не просто мають право на життя, а повинні стати загальновизнаними.

«Коли чоловічі посади чи професії опановують жінки, то утворюються й слова на позначення їх: директорка, завідувачка, лікарка, організаторка. Так само дизайнерка, лідерка, прем'єрка», — заявив д.ф.н., професор Олександр Пономарів. Щоправда, згодом він визнав: «До таких слів, як „філолог“, „соціолог“, „біолог“, жіночих відповідників поки що немає». 

На щастя, закони, а також судові рішення пишуть офіційно-діловим стилем. Через вимогу послуговуватися однозначними одиницями доводиться віддавати перевагу іменникам чоловічого роду, щоб не виникало різночитань. 

Як наслідок, сукупність мовних засобів наперед визначена. Зокрема, притаманні судовому провадженню слова «адвокат», «відповідач», «доповідач», «експерт», «захисник», «позивач», «представник», «прокурор», «свідок» та ін. використовують на позначення осіб як чоловічої, так і жіночої статі. Тому згадка у вироку таких учасників (чи то пак учасниць) справи, про яких ідеться в заголовку цього допису, просто неможлива. Оберегом від сумнівних і небезпристрасних новотворів якраз і виступає офіційно-діловий стиль.

Однак мова існує в різних проявах. Зосібна, часописи беруть на озброєння той чи інший різновид іншого стилю — публіцистичного. І там такі іменники жіночого роду, як «відповідачка» та «позивачка», поступово пробивають собі дорогу. Натомість утворення «свідчиця» поки що не сприймається, видається надто штучним. 

А чи мають «адвокатка», «експертка», «прокурорка» право на життя на сторінках видань? Оскільки таких плодів мовотворчості ви не знайдете в жодному словнику, відповідь очевидна. Ті, хто вимогливий до письма, зважає на правила, а також переконаний, що українська мова — не поле для випробувань, рішуче скажуть «ні».

Та й суддя (хоч чоловік, хоч жінка) ніколи не дозволить собі назвати присутню на засіданні особу «адвокаткою», «експерткою» чи «прокуроркою» («обвинувачкою"), позаяк ці найменування через чудернацькість і неправосильність сприймаються як щось неповноцінне. Отже, такі дії могли би бути витлумачені як неповага чи кепкування. А то вже відхід від засад безсторонності. 

Якщо сексизм — це обмеження в правах за статевою ознакою, то вживання назвиськ щодо жінок — насмішка за статевою ознакою. Час починати нову боротьбу?

На мудрування — мовознавців спростування

Можна сміливо сказати, що в українській мові більшість назв осіб чоловічого роду мають відповідники роду жіночого. Стосується це й найменувань людей за видом діяльності. 

Про родові пари іменників знані українські науковці написали не одне дослідження. З огляду на статевий чинник цікавими для нас будуть насамперед думки жінок. 

Так, д.ф.н. Євгенія Чак наголошувала: "Деякі назви професій і звання існують лише у формі чоловічого роду. Слово рахівник означає особу і жіночої, і чоловічої статі (рахівниця — не жінка-рахівник, а приладдя для лічби). Серед слів іншомовного походження більшість не утворює спеціальної форми для назви професії особи жіночої статі. У побутовій, неофіційній мові здебільшого вживають слово секретарка... Проте, якщо слово "секретар" означає не технічну посаду, а адміністративну чи виборну, — воно вживається в чоловічому роді навіть тоді, коли її займає жінка".

Подібних поглядів додержується й д.ф.н., професор Лариса Масенко: "Деякі з новотворів — паралельних форм жіночого роду до назв професій, які трапляються в пресі, навряд чи можна вважати вдалими: мийниця, садчиця цегли, здавальниця". 

Об'єднаний список назв тільки чоловічого роду від фахівців у галузі філології дуже значний. Обмежимося такими: агент, адвокат, академік, бухгалтер, доктор наук, доцент, економіст, інспектор, кандидат наук, лауреат, посол, прокурор, юрист... 

З приводу ж горе-новотвору "прем'єрка", то, погодьтеся, звучить він явно насмішкувато-презирливо стосовно особи, котру так величали. В українській мові є запозичення з французької "прем'єра", що означає "перша вистава, перший показ". Тоді "прем'єрка" — здрібніло-зневажливе до "прем'єра". Мовляв, нікчемна, не варта уваги перша вистава. Для порівняння: газетка, ідейка, п'єска. І зовсім співзвучні слова: бонбоньєрка (коробочка для цукерок), бутоньєрка (букетик квітів), портьєрка (занавісочка), шифоньєрка (невеличка шафа).

Ще одне породження мук творчості — "міністерка", на яке немов накладено печать упослідженості. Спрощене аж до низькопробності. Також нагадує зменшувальні іменники: ватерка (від ватра), макітерка (від макітра), печерка (від печера), скатерка (від скатерть).

Скажуть на своє виправдання: є ж "есерка", "корупціонера", "піонерка", "філістерка". Так, але це не найменування посад, тим більше найвищих у державі, до яких належать міністр чи прем'єр. Службове становище до статі не прив'язане, на відміну від професій, ні чоловічих, ні жіночих посад не буває, тому їх назви залишаються незмінними незалежно від того, хто ці посади обіймає. 

Не уподібнюйтеся дітям!

До речі, як зауважила Л. Масенко, у Польщі "найбільший опір зустріли жіночі відповідники з боку самих жінок, які вважали, що форми типу doktorka (docentka, profesorka, adwokatka) мають дещо знижений відтінок у семантиці". В Україні теж годилося б із цього приводу поцікавитися думками прекрасної статі. 

Про чоловіків же можна сміливо сказати: вони спокійно ставляться до того, що використовувані й стосовно них іменники "зірка", "людина", "особа", "особистість", "персона", "постать" — жіночого роду. 

Нікого не турбує, що звертання до судді-чоловіка на засіданні — "Ваша честь". Не бентежить і те, що на суді доводиться бути стороною у справі. 

Тому, напевно, тільки у творах школярів можливі такі несподівані втілення думки: "достойний берегун домашнього вогнища"; "Тарас Бульба — породіль Андрія"... 

Вражає слух неоковирність

Окрема розмова — дипломи. Якщо "спеціалістка" як освітньо-кваліфікаційний рівень ще якось може прижитися, то "бакалавриня", "магістерка" чи "фахівчиня" — навряд.

Наведені утворення на -ин(я) — немилозвучні. А їх уже наплодили чимало: філологиня, фiолософиня, фотографиня... 

Пам'ятаю, як обурювалися вчительки в школі, коли їх іменували математичками чи фізичками. Невже тепер сяятимуть від задоволення, коли на заміну попереднім прийдуть інші назвища: математикиня, фізикиня? 

Смішно, коли жінка — не член подружжя (громадського об'єднання), а членкиня. Тож і не щастить "породичатися" з такими, як героїня, господиня, графиня, грекиня, ґаздиня, княгиня, майстриня, монахиня. 

Є іменник "колега" чоловічого й жіночого роду. Створили ще дивакувате "колежанка" й пояснили: "Жіноче до колега". Жіноче до жіночого? 

А як краще: "посолка", "послиня" чи "послиця"? Видно, заради веселощів побачили світ такі дітища, як "іграшкарка", "молочарка", "свічкарка". 

Отже, наведені приклади словотвору — не ті, на які слід рівнятися. Таке, даруйте на слові, сміття ніколи в мові не приживеться. Люди, виховані на добірних взірцях української мови, ніколи на цю нісенітницю не пристануть, а говоритимуть і використовуватимуть на письмі витончені й чарівні сполуки: "пані прем'єр-міністр", "жінка-науковець", "дівчина-воїн" тощо.