Заява про незгоду
Правопис: знак м'якшення чи м'який знак?
«Покочуся, повалюся...» — приповідала Змія в українській народній казці «Івасик-Телесик». Схоже, те саме, якби вмів говорити, вже міг би сказати про себе й новий правопис. Події розгортаються стрімко: 22 травня 2019 р. Кабінет Міністрів України, перевищивши надані йому повноваження, затвердив свіжоспечені мовні правила; невдовзі на сайтах Міністерства освіти і науки та Національної академії наук доробок оприлюднили; тепер у видавництві «Наукова думка» він побачив світ.
Стало очевидним, що зважати на думки переважної більшості носіїв української мови проштовхувачі сумнівних переінакшень просто не стали. Більше того, вони робити цього і не збиралися.
Тоді свідомим громадянам не залишається нічого іншого, як учинити рознос недоладних нововведень, викрити вади та помилки й цим самим показати всю неспроможність і недолугість укладачів правопису 2019 р., їхній вкрай низький рівень. Видно, настав час задати тим діячам такого перцю, щоб мало не здалося.
Їхні попередники повсякчас керувалися непорушними настановами, одна з яких проголошувала, що без поважних причин не слід чіпати того, що вже усталилося в мові. На жаль, такий підхід до справи знехтували. Як наслідок, новопосталий правопис — це суцільні неподобства.
Не оминула лиха доля і тридцять першої букви української абетки («ь"). Чому їй так не пощастило? У законах мови 1928, 1933, 1946 і 1960 рр. "ь" називався "м'який знак", у правописах 1990 і 1993 рр. — це вже "знак м'якшення". У новому — знову "м'який знак".
Така "гойдалка" нікого й аж ніяк не може задовольняти. Понад чверть століття мовознавці переконували громадян: "м'який знак" — хибна назва, він же не з пластиліну зроблений; це ж не подушка й не хліб, які дозволено пощупати, не предмет і не речовина, на які можна натиснути, аби визначити, м'які вони чи ні. Загальновідомо: м'яким може бути приголосний звук, а буква "ь" сама по собі ніякого окремого звука не позначає (не має голосового вираження), вона лише вказує на м'якість попереднього приголосного (згідно з вимовою); тому "знак м'якшення" — ось належне найменування.
Відповідний висновок побіжно випливає і зі значень прикметника "м'який", що їх дають тлумачні словники: "який угинається, подається при дотику, натискуванні"; "пухкий"; "який при натискуванні або обробці легко змінює форму, гнеться" тощо. Натомість іменник "м'якшення" утворено від дієслова "м'якшити", що означає "робити м'яким"; "надавати м'якості вимові приголосних". Отже, сполука "знак м'якшення" якраз і відображає особливості та призначення цього засобу писемності.
За час незалежності України виросло нове покоління, котре засвоїло науку. Нова назва закріпилась у поважному виданні 2004 р. [Українська мова: Енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні; Інститут української мови / Русанівський В. М., Тараненко О. О, Зяблюк М. П. та ін. — 2-ге вид., випр. і доп.], у підручниках і посібниках. Найменням "знак м'якшення" стали послуговуватись у школах і вищих навчальних закладах.
І що ж, після всього цього відмотуватимемо стрічку назад? Такий розвиток подій неприйнятний з багатьох причин.
По-перше, почав вимальовуватись єдиний ряд: "знак м'якшення", "знак наголосу", "знак оклику", "знак питання", який, попри різне призначення всіх цих засобів, передбачає застосування одного й того самого підходу до творення назв у мовознавчій науці. Позначення "ъ" українська мова не використовує, але і йому можна було підібрати наймення із цього ж ряду — "знак твердості".
По-друге, згадайте, скільки списів зламано в обстоюванні захисту від нібито російського впливу, якого зазнало багато положень основного закону мови. Населенню дуже довго промивали мізки з приводу необхідності подолати наслідки штучного зближення української та російської мов і, відповідно, правописів. Кричали-надривалися, дуже хотіли якимось хитрим робом віддалитися від Москви. Чому ж прийшли до прямо протилежного?
Справді, запровадження поняття "знак м'якшення" замість "м'який знак" якраз і було одним із вдалих "віддалень", прикладом творення чогось свого, самобутнього, гідного уваги й наслідування. Кому ж це все заважало? Кому не давала спокійно жити невгамовна сверблячка все змінювати, повертати й перевертати? Часто-густо — з ніг на голову.
Разом з тим утвір "знак м'якшення" виник не в 1989 р., коли Орфографічна комісія Академії наук УРСР затвердила "Український правопис" у новому вигляді. Першу появу такого словосполучення простежуємо ще в підручнику Степана Смаль-Стоцького й Федора Гартнера "Руська граматика" (достеменно — "Руска граматика"), надрукованому 1893 р. у Львові. Книжка витримала чотири перевидання: 2-ге вийшло в 1907-му теж у серці Галицького краю; 3-тє та 4-те, перероблені, під назвою "Граматика руської мови", — у Відні в 1914-му й у Вінніпегу в 1919-му відповідно; 5-те, "Граматика української (руської) мови", — знов у Львові в 1928 р. У 3-му та попередніх виданнях можна знайти таке: "Для означеня мягкости шелестівок уживаємо знаку́ ь. Се дїєть ся не припадково, бо ь, що є тепер тілько знаком мягченя (! — В. Р.), було колись хоть не дуже виразною, а все таки подібною до і голосівкою..."
Далі вирішило не відставати й Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. У 1922 р. воно видало ним же прийняті "Правописні правила". У них читаємо: "Буква ь, що колись означала голосівку подібну до і, не відповідає в сучасній мові ніякому окремому звукови та є тільки знаком мягчення".
"Знак м'якшення" як назву букви "ь" (поряд із нареченням "єрчик") можна виявити й у посібнику Олекси Синявського "Норми сучасної української літературної мови", виданому в 1941 р. у Львові.
У 1941, 1942 та 1943 рр. у Кракові було здійснено, відповідно, 1-ше, 2-ге (поправлене) та 3-тє (доповнене) видання "Українського правопису", які впорядкував Іван Зілинський. З погляду наших днів ті засади захвату не викликають, але ці три книжки прикметні тим, що у двох перших засіб писемності "ь" названо "їром, або змякшальним знаком" (саме так — без апострофа), а в третій — "їром, або знаком м'якшення" (тут уже з протинкою).
Так само "знаком м'якшення" названо "ь" у "Головних правилах українського правопису" Юрія Шереха (Шевельова), які вийшли друком у Новому Ульмі в 1946 р. Натомість у третьому виданні "Українського правопису" Ярослава-Богдана Рудницького (Вінніпег, 1949 р.), що являє собою дещо видозмінений скрипниківський, "ь" подано як "їр або зм'якшальний знак".
Як бачимо, відбулося поступове перетворення: "знак мягченя" спочатку став "знаком мягчення", а потім — уже нині звичним "знаком м'якшення". Ну а назвисько "зм'якшальний знак" не витримало випробування часом.
Тому ще раз поставлю те саме запитання: Кому ж так сильно заважав "знак м'якшення"? Є якесь розумне пояснення, чому цього визначення вирішили позбутися?