Дозвольте не погодитись
Барвінок — ведмежий вінок
Барвінок... Ця вічнозелена рослина віддавна є немовби свідченням перемоги життя над смертю. Тому й у свідомості українців вона раніше пов'язувалась із чимось святим і водночас загадковим, мала обрядово-заповітне значення, ототожнювалася з нев'янучим коханням і красою. Так, у Тараса Шевченка (1814—1861) читаємо: «Встала весна, чорну землю // Сонну розбудила, // Уквітчала її рястом, // Барвінком укрила»; «Барвінок цвів і зеленів, слався, розстилався...» «Барвіночку мій хрещатий, зелений, дрібний!» Це вже з творів Лесі Українки (1871—1913).
А які пісні! «Ох і не стелися, // Хрещатий барвінку, // Та й по крутій горі...»; «Зелененький барвіночку, // Стелися низенько, // А ти, милий, чорнобривий, // Присунься близенько»; «Ой ти, козаче, зелений барвінку, Прийди до мене хоч у недільку»...
Зі Словаря української мови Бориса Грінченка довідуємося, що вираз «барвінок рвати» означає «часто ходити на любовне побачення», а «ночувати в барвінку» — «переночувати з милим».
Дуже багато наша мова утворила видозмін цього слова й похідних: барвенок, барвін, барвінець, барвінина, барвінка, барвінковий, барвінково, барвінонько, барвіночок, барвінчик, барвінчичок, бервінок, бервінець... Творче ім'я Ганна Барвінок обрала для себе письменниця Олександра Білозерська-Куліш (1828—1911). Прізвище Барвінський носили представники славетної галицької родини: Олександр (1847—1926), дієписець, Володимир (1850—1883), дослідник минувшини і письменник, прибране ім'я — Василь Барвінок, та Василь (1888—1963), музикотворець. Чимало містечок і сіл України завдячують цій рослині своїми назвами: Барвінівка, Барвінки, Барвінків, Барвінкове, Барвінщина...
Не чужий відповідний іменник і решті слов'янського світу: у білорусів — «барвенак», у поляків — "barwinek", у чехів — "barvinek", у словаків — "barvienok". Додам ще верхньолужицьке "barbjenk" і нижньолужицьке "barwjenk".
І при всьому цьому в Етимологічному словнику української мови в 7 т. (далі — ЕСУК) натрапляємо на таке: «...через польську і чеську мови запозичено з німецької; німецьке слово, яке тепер має форму Bärwinkel (букв. „ведмежий куток“), походить від лат. vinca, pervinca „барвінок“, утвореного від основи vincīre „обв'язувати, обвивати“». Схожий погляд відображено й у Етимологічному словнику української мови у 2 т. Ярослава-Богдана Рудницького (1910—1995).
Чи не безглуздя: усі вищезазначені слов'янські народи, мов змовившись, запозичили слово в німців? Не завадить розібратися.
Виявляється, ЕСУК та український мовознавець-славіст Я.-Б. Рудницький такі міркування запозичили з Етимологічного російськомовного словника Максиміліана Фасмера (1886—1962), а той — у чеського славіста Антоніна Маценауера (1823—1893), шваба, та німецького славіста Еріха Бернекера (1874—1937).
Утім, дані, пущені у світ названими вченими, помилкові або навіть свідомо неправдиві. Це прояв явної німецької зверхності щодо слов'ян, нав'язування як їм самим, так і світові загалом думки про «неповноцінність» народів, які жили й живуть східніше та південніше за германців. Мовляв, мало не всіма культурними набутками (зокрема й у галузі мови) слов'яни мають завдячувати німцям, які їх повсякчас просвіщали, несли на їхні землі все передове, а східноєвропейські народи тільки те й знали, що запозичували...
Тепер про помилковість (радше неправдивість).
1. По-німецьки барвінок — це Immergrün (дослівно — «завжди зелений», тобто вічнозелений), а ніякий не Bärwinkel. У Малорусько-німецькому словарі Євгена Желехівського (1844—1885) та Софрона Недільського (1857—1917) можна знайти ще й такі відповідники: Sinngrün і Wintergrün (як бачимо, тут теж прив'язка до прикметника «зелений» — grün), а в другому слові — ще й до іменника «зима» — Winter (тобто «зелений взимку»). Таке іменування перегукується з назвою рослини в болгар, боснійців, македонців, сербів, хорватів і словенців — «зимзелен».
То чи не смішно: німці «подарували» слово «барвінок» усім східним і західним слов'янам, а в себе його не зберегли? Будь-який неупереджений дослідник вам скаже: так не буває.
2. Як уже повідомлялося, в ЕСУК Bärwinkel тлумачиться як «ведмежий куток». Одначе то дешевина, розрахована та тих, хто не вивчав німецької мови.
Справді, Bär — німецькою ведмідь, але Winkel — це насамперед «кут» (як у прямому, так і переносному значенні слова: Blickwinkel — кут зору), а якщо «куток», то позначає такі поняття: «куток (кімнати)»; «куточок, затишне місце».
А тепер спробуйте притулити «затишне місце» до «ведмедя»...
3. Подивимось, як у німецькій мові творяться слова, що мають у своєму складі «ведмежий»: Bärendienst — ведмежа послуга; Bärenfeil — ведмежа шкура; bärenhaft — схожий на ведмедя; Bärenhöhle — барліг (ведмеже лігво, дослівно — «ведмежа печера», «ведмежа нора»); Bärentatze — ведмежа лапа; Bärentraube — ведмеже вушко (рослина, мучниця); Bärenzwinger — ведмежа клітка. Зауважимо: скрізь після кореня Bär- з'являється наросток -en-. Отже, якщо припустити, що йдеться про «ведмежий куток», то мало би бути не Bärwinkel, а Bärenwinkel.
4. Місцевість, куток по-німецьки — це насправді Ecke. Отже, ведмежий куток — це Bärenecke.
5. Закуток німецькою — Kaff. Тож ведмежий закуток — то Bärenkaff.
6. В ЕСУК написано, що оте нещасне словечко Bärwinkel (думку про яке розгромлено вище) своєю чергою нібито походить від латинського vinca (чи pervinca), утвореного від основи vincīre, що означає «обв'язувати, обвивати». Запитання: яким чином «ведмежий куток» можна поєднати з «обв'язувати, обвивати»? Тут немає ніякої кореневої спільності, взаємної залежності.
Як бачимо, вчені (й українські в тім числі) тупо списували один в одного, не думаючи, не вникаючи в суть. Якщо ж розібратися, що й до чого, то виявиться, що там — повна дурниця.
7. По-латині барвінок — це vinca, а ніяка не pervinca. Periwinkle — англійське найменування. Тож "pervinca" притягнено за вуха, щоб початкове per- можна було пов'язати з німецьким "Bär" [baer], а далі — зі слов'янським бар-, яке нібито від того "Bär" утворилося. Проте поза можливостями доведення, що англійське (чи латинське) per- раптом стало німецьким baer- (ber-), а останнє змогло перетворитися на слов'янське bar- (бар-).
Отже, думку про німецьке походження слова чи германське посередництво слід остаточно відкинути.
8. Якщо розкласти слово «барвінок» на частини, то матимемо: бар + вінок. Оцей «вінок» саме і є тим, що в латині — vinca, vincīre («обвивати", "оплітати"). Це якраз властивість барвінку — плестися, рости у вигляді вінка, бо він витка багаторічна трава.
А ЕСУК правильно виводить походження слів "вінець" і "вінок" від дієслова "вити" (у значенні "сплітати"). Тому водночас не дивно, що поряд з іменником "барвінок" у нашій мові існує й "барвіне́ць" (з наголосом саме на останньому складі).
9. В одному не збрехали шваби — "барвінок" таки має щось спільне з "ведмедем" (у давніх слов'ян — "бар"). В українській мові від того [бар] (воно первісно саме так звучало в слов'ян, це потім германці його спотворили до "Bär" [baer]; і зауважте: пишуть не "Ber", а саме "Bär", хоча і перше, і друге читаються майже однаково; буква "ä", як і відповідний двозвук [ae], якраз і вказують на те, що початковим було власне Bar), здавалося, збереглося тільки "барліг" — бар + ліг (лігво ведмедя). Виявилося, що "барліг" — не єдиний "свідок".
10. Для порівняння: білоруське "бярлог", болгарське "бърлога", верхньолужицьке "borło", нижньолужицьке "barłog", македонське й сербське "брлог", польське "barłóg", словенське "brlog", словацьке й чеське "brloh". На додачу: латиське й литовське "lair". Це промовисто свідчить про існування слова ще в часи слов'янської єдності. І про те, що зберігся цей корінь (бар-) ще й у назвах "барвінок" і "барвінець".
11. Річ у тім, що "ведмідь", або "медвідь" (як часто писали й говорили на Західній Україні) — замінники, обтічники, які буквально означали "той, хто відає (поїдає) мед". Таке саме явище спостерігаємо й у білорусів — мядзведзь, боснійців — medvjed, поляків — niedźwiedź, сербів — медвјед, словаків — medveď, словенців — medved, чехів — medvěd і навіть угорців — medve.
Натомість "бар" — то питома назва цього звіра в слов'ян (і, звичайно ж, у праукраїнців), яка була похідною від праіндоєвропейської та означала "бурий". Порівняйте: авестійською (однією з давньоіранських мов) — "арша", албанською — "ari", вірменською — "арж", грецькою — "арктос", курдською — "без", латинською — "урсус", осетинською — "арс", перською — "хірс", санскритською — "ркса", согдійською — "ашша", таджицькою — "хирс". Додамо ще й англійське "bear", данське й норвезьке "bjørnen", ісландське "björninn", нідерландське "beer", шведське "björnen".
12. Також цікавий ряд маємо до прикметника "бурий": по-латиськи — brūna, по-литовськи — beras (коричневий), по-німецьки — braun, по-перськи — "бор" (бурий, гнідий), по-санскритськи — "бaбгрус" (бурий, гнідий), по-сербськи — бровн.
13. Чому ж слово "бар" утратили чи забули? Річ у тім, що ведмідь — це найбільший, найсильніший та, відповідно, найстрашніший з хижих звірів, яких знали наші пращури. Він міг з'явитися раптово й накоїти лиха. Тому з часом виник забобон, а потім і заборона — не вимовляти вголос його наймення, щоб не накликати біди.
Водночас якось потрібно було ту тварину йменувати. Так і виникли вищеподані замінники. Мовляв, його, того бара, прямо не називаємо, тож і не викликаємо. Це ж лише ми знаємо, що "ведмідь" — то саме про нього.
14. Як уже зазначалося, барвінок — витка рослина, яка полюбляє тінисте місце, ту саму глушину, або закуток, про які мовилося раніше. Дуже часто цей напівчагарник гарно ріс якраз там, де полюбляли селитися ведмеді. У тих місцях ніхто зайвий раз не потурбує.
Таким чином, барвінок (бар + вінок) — це насправді не "ведмежий куток / закуток", а "ведмежий вінок". І, як випливає з усього повіданого, назва рослини аж ніяк не запозичена, а власна, питома.
На цей допис надійшло зауваження такого змісту: "Слово <барліг> є складено не з <бар> + <ліг>, а з *бьр-л- "болото, брудне місце, місце захаращене (хамуззям, хаботтям тощо)" + суфікс -ог-. Суфікс -ог- у таких друс. словах: пирогъ, сапогъ... Тобто барліг не є первісно місце медвідя, а місце брудне, захаращене хаботтям".
Моя відповідь.
Про "барліг" (моск. "берлога") теж читав таке в М. Фасмера. Пояснення видається дуже сумнівним.
1. Де Ви змогли б знайти дурня, котрий знічев'я поліз би в барліг перевіряти: чисто там чи брудно?
2. Болото та брудне місце погано пов'язуються за змістом.
3. Чи знайдеться такий дурний звір, який лігво влаштовуватиме в болоті?
4. Болото — то насамперед мокра місцина. У мокрому місці звір і хвилини не лежатиме, а не те щоб лігво там влаштовував.
"Сапог" — московське (угро-фінське слово), а не давньоруське. У жодній слов'янській мові ви не знайдете навіть однокореневого до нього.
"Сапоги" — від фінського слова "saappaat". Комі: "сапöг".
Ще одне зауваження: "Щодо барлогу, то на Волині це слово означає "бруд", "брудне місце", "солом'яна підстилка в свиней", "звіряче кубло"..."
Моя відповідь.
Не тільки на Волині. Та й у словниках, у художніх творах бачимо таке значення. Питання тільки в тому, що первинне: "лігво ведмедя" чи "брудне місце", "неохайне, брудне житло".
1. У словниках барліг — це насамперед лігво ведмедя. Усі інші значення — вторинні, похідні.
2. А тепер трохи розумових зусиль. Спочатку було брудне місце, на якому поселився ведмідь і зробив собі там лігво, чи, навпаки, спершу ведмідь поселився на якомусь місці й воно згодом стало брудним унаслідок неохайності звіра, через те, що тварина запаскудила місцевість?
Здоровий глузд підказує: навіть неохайна істота не тинятиметься лісом, шукаючи брудне місце, щоб саме там поселитися. Отже, брудним місце стало якраз унаслідок проживання там хижої тварини. Ті, хто полював на ведмедя, бачив барліг (лігво), відразу відзначали бруд. Так і виникло друге значення слова.
Для порівняння даю інший іменник — "свинюшник". Первинне значення — "приміщення для свиней". Переносне — "брудне, неохайне приміщення".