Є у нас в країні розповсюджена помилка.
Люди пропонують якусь законодавчу чи місцеву норму так, наче вона буде ідеально втілена в життя. Наче її розробкою буде займатися не український чиновник, службовець чи поліцейський, а ідеальний в вакуумі.
Так дуже просто мати позицію, незалежну від реального життя. Проекувати її на наш побут важче.
Зараз іде суперечка щодо викладання християнської етики. Що ж, хотів би висловитися з цього приводу. Трішки про себе: магістр філософії, бакалавр богослов'я. Розбирати зараз хочу не юридичну сторону — її розберуть без мене — а суто практичну.
І з суто практичної точки зору є проблеми, які перетворюють цю ідею на фарс та профанацію, які б за цим не стояли класні мотиви. І мова не тільки про християнську етику окремо, а про будь-яку етику в школах зокрема. Ось чому.
Насправді, коли різні люди говорять про викладання у школах будь-якої етики, вони зазвичай мають на увазі дві різні речі.
Перші мають на увазі, що школа має дати знання про різні етичні системи. Чисто світські чи світські та релігійні. Саме академічно. Дитинці буде корисно, бо вона обере з них таку, яка їй подобається. Або не обере.
Для таких людей я скажу свою маленьку думку: викладачів, які здатні адекватно та академічно таке викласти школярам, в Україні одиниці. Навіть викладачів, які здатні адекватно таке викласти небагаточисельним студентам філософських та культурологічних дисциплін в Україні відносно небагато. Це дуже тонка тема, що потребує не тільки гарних знань, а й незаангажованності. Значно тонша, ніж середній рівень шкільного викладання гуманітарних дисциплін в Україні. Людина, яка хоче, щоб таке викладав середній випускник регіонального педагогічного вишу, шкодить дітям.
В усіх інших випадках матимемо, як в мене в школі, де один вчитель змінював іншого (в тому числі, через хвороби) і нам послідовно розповідали про те, що Ісус був, Ісуса не було, та Ісус був, але був біоенергетом. А, і ще про Велесову книгу. І щоб ви розуміли, це було в рамках курсу літератури.
Другі ж люди мають на увазі, що курс етики має бути спрямований не стільки на знання, скільки на виховання. Щоб зробити з діточки хорошу діточку. Дати їй моральні засади. Такі передбачають, що дитинці дадуть якусь одну чітку систему. Просто хтось хоче християнську, а хтось хоче, наприклад, якийсь світський гуманізм.
І тут маю аж два заперечення.
Перше заперечення суголосно запереченню до попередньої групи, але ще більш яскраве. Наприклад, ви хочете, щоб шкільний вчитель зробив з вашої діточки порядного християнина (винесемо поки за скобки усі моменти законодавства). Ви впевнені, що він достатньо кваліфікований? Що він достатньо авторитетний? Що він виключно своїми педагогичними талантами не зробить з вашої віруючої дитини переконаного безбожника?
А тепер друга проблема і друге заперечення. А ви впевені, що вчитель вірить або не вірить саме так, як і ви? Що те, що він розповідатиме, не увійде в конфлікт з тим, що розповідаєте ви, і з тим, як ви себе вдома поводите?
А якщо він буде не з тієї конфесії? Якщо ви греко-католик та націоналіст, а він вашій діточці розповідатиме про Русь Святую Триединую? Чи якщо ви переконаний протестант, а він зашпарить про Фатимське диво та те, що Папа — головний християнин?
Відчуваю, тут вже руки потирають атеїсти. Мовляв, в нас-то таких проблем нема…
Є. Ми живемо в світі, де і в суто світських етик є великі, невирішувальні конфлікти. І я не кажу про різницю між етикою наміру та етикою наслідку, проблему вагонетки, страшні слова «деонтологічна» та «консеквенціоналістська» і таке інше. Я про прості, прикладні речі.
Як ставитися до мігрантів? До альтернативних сексуальних уподобань? До проблеми свободи висловлювань? Чи завжди треба поважати та слухатися старших? Чи поступатися місцем жінкам в тролейбусі? Чи можна оцінювати вчинки других людей, якщо вони вас не стосуються?
Так-так, я знаю, що у вас відповіді є. Ви впевнені, що у вчителя вони будуть такі самі?
А що буде, якщо вчитель казатиме одне, а вдома казатимуть — чи навіть робитимуть — інше?
А як гарантувати те, що позиція вчителя співпаде з позиціями усіх батьків в класі? Тут у Вайбері класу не можуть вирішити, якого кольору штори купити, а ви про світоглядні моменти.
Дітей виховує не школа. Дітей виховуєте ви. Навіть якщо ви цього не робите свідомо, вони виховуються об вас. Наївно намагатися перекласти це на того самого випускника регіонального педагогічного вишу. Не вийде, вибачайте.
Таким чином, виховання — це те, що можете дати маленькій людині ви. А курс етики, аксіології чи релігіознавства — вища освіта. Або просто гарні інтернет-курси.
Така реальність.
