Можливо, всі вже знають, що то за штука така — карго-культ.
А як хто не знає, то я розповім.
Під час Другої світової війни на Тихому океані американці побудували низку аеродромів на островах, де, окрім їхнього військового персоналу, мешкали лише тубільці, що недалеко відійшли від первісного стану. Звісно, де вояки — там і постачання. Прилітали літаки, привозили смаколики — і частина з них перепадала й тубільцям. Війна закінчилася, аеродроми стали непотрібні, війська вийшли, постачання припинилися. Але тубільці ще досить довгий час будували з соломи точні копії аєродромів у сподіванні, що прилетить великий сталевий птах та привезе смачного на халяву. Це і називалося карго-культом — культом постачання. В антропології та релігіознавстві вважається одним з найбільш яскравих прикладів магічного мислення. Це коли люди вважають, що для того, щоб щось спрацювало, треба якнайточніше симулювати те, що виходило в інших. Знати, як воно насправді працює, при цьому не обов'язково.
А тепер давайте подивимося на наш карантин.
Зрозуміли аналогію?
Наші карантинотворці просто мавпують обмежувальні заходи інших країн, навіть не замислюючись, для чого вони і як працюють, як поєднуються між собою та з іншими заходами, як пояснюються суспільству. Копі-паст. Як вони в вузах дипломні писали. Сtrl-C — Ctrl-V. Карго-культ в найчистішому своєму вигляді.
Хотілося б сказати, що нами керують тубільці, але це буде не зовсім точно. Нами керують професійні симулянти.
Будь-який актор є професійним симулянтом. Це не гріх, це його хліб. Наша діюча влада — влада акторів, так що тут все очевидно.
Проблема в тому, що для керівництва країною недостатньо бути просто гарним симулянтом. Тут не працює американська приказка fake it till you make it — симулюй, поки не почне справді виходити. Здається, головний керманич країни, що під час передвиборчої кампанії порівнював себе із Рейганом по єдиному критерію — акторської кар'єри — так і не зрозумів, що сила Рейгана була не в його сценічних навичках, а в тому, що крім акторства, в нього була ще довга низка інших талантів, від ораторської майстерності до організаторства.
У нас же тепер навіть кадрова політика нагадує кастинг.
От уявіть, що продюсер на світській вечірці спілкується з моделлю і каже їй, що йому в нову картину не вистачає рельєфного дідуся на другорядну роль. А вона йому — ой, любчику, та візьми мого дідуся, він якраз у тому типажі, що тобі треба!
Нормально? Нормально.
А якщо мова не про кіно, а про переговори про територіальну цілісність твоєї країни з найбільшими виродками на нашій планеті? Нормально?
Ні, курча, вже не дуже нормально. Вже якось зовсім ненормально.
Але саме так і відбувається. На ключові посади заходять актори та продюсери — і ведуть себе так, як звикли.
Грають.
Симулюють.
Вдають з себе. Читають довгі та лагідні спічі перед масовкою діточок, звезених за кількасот гривень на годину, випромінюють тепло та співчуття. А потім падає завіса — і перед нами знов люди, які нічого не вміють поза сценою. Бо ні на що інше ніколи не вчилися.
Симуляція реформ. Симуляція карантину. Симуляція управління країною.
І найцікавіше — вони справді не розуміють, в чому проблема, коли їх ловлять на невідповідності власним словам.
«Ну так, я обіцяв позбутися кортежів, а сам перекриваю Київ, як за Януковича. Ну то й що? Я ж в ролі був. Я роль грав. Яка може бути претензія?»
«Ну так, я обіцяв брати багато речей під особистий контроль — і відразу про це забував. Навіть тоді, коли в лісополосі помирав вояк. Я удавав компетентного та турботливого лідера. Чому ви на мене так дивитеся, хіба погано удавав?»
«Ну так, я закрив країну на карантин і поїхав без масочки кататися на лижах на курорт. А в чому проблема? Я якось неправильно читав текст? Чи погано зобразив емоцію? До чого ви чіпляєтеся?»
Не просто не розуміє — не має, чим зрозуміти. Адже люди, як зробили собі статки, кар'єру та суспільний статус на симуляції, на грі, на обмані — і помилку можуть вбачати хіба в тому, що симулюють недостатньо якісно.
В таких умовах головне питання вже не «зможуть чи не зможуть витягнути країну». Не зможуть.
Питання в тому, чи зможуть вчасно розуміти, чому все йде шкереберть.
