Президент урочисто сказав… про «срач»! І країна раптом полегшено видихнула. Бо якщо вже з трибуни дозволили, то це значить, що все! Слово офіційно виходить із тіні. Стає загальновживаним, визнаним і...

Уявімо, як мовознавці з Інституту української мови НАН України в тихій паніці відмикають сейф і звіряються зі словниковими еталонами, що лежать на самісінькому споді під сімома печатями.

— Колеги, запускаємо легальний обіг! Вносимо наголоси! Готуємо фразеологізми!..

Десь у телестудії перекладач жестової мови зависає.

— А як це показати? Вибухом? Спіраллю? Чи отак, як гречка розсипається?

Обирає «гречку». Глядачі схвально кивають.

Журналісти питають Президента.

— То тільки іменник, чи й дієслова можна?

— Можна все, – відказує той. – Головне, щоб трималося у правовому полі.

Таксисти миттєво адаптуються до нововведення.

— Хочеш швидше – об'їдемо столичний срач, – смачно промовляють.

У школах учителі спершу зблідли, потім оговтались.

— Діти, сьогодні нова тема. І не сміятись, це тепер офіційно й дозволено…

А баба Люба з Глевахи лише пирхає.

— Та я з тим словом від малечку живу. Хай і мені щось допишуть. Стаж, надбавку якусь до пенсії чи хоч дещицю поваги.

Тим часом спічрайтерам  президента, мабуть, варто подумати, які ще, раніше табуйовані слова, можна ненав'язливо вводити в лексикон. Бо ж іноді навіть одне слово робить суспільство якщо не чеснішим, то принаймні веселішим.