У той день, коли обстрілювали чергову «вільну від цивільних» п'ятиповерхівку, в інтернеті народився біль.
І звали той біль – Інфоспеціаліст 3-го класу Мирося Підгривко.
Її задачі були прості:
– згенерувати текст;
– вставити правильний смайлик;
– отримати 17 тисяч репостів.
ШІ допоміг: у нього вже була заготовка про маму, яка повзала на колінах серед уламків і знайшла… черевичок донечки.
Краще – один. Бо якщо обидва, то вже не так слізно.
Потім з'явився ведмедик з відірваною лапкою, який, за словами тексту «тихо лежав на попелищі, ніби теж шукав свою родину».
А ще лялька без голови, яку мама притискала до грудей, «бо не мала кого обійняти».
Мирося натисла «згенерувати зображення», і через 20 секунд мала картинку:
– розбиті сходи;
– сонце крізь дим;
– силует жінки на колінах.
– і кіт, який поглядом втілює надію.
***
І пішов цей текст разом із картинкою гуляти світом. І люди, що роками не брали книжку до рук, почали писати:
– «немає слів…»
– «плАчу…»
– «репостнув, хай світ побачить…»
А світ бачив. Але не те.
Не реальну війну. Не суху статистику загиблих. Не репортаж із місця подій.
Світ бачив ведмедика з Midjourney, дитину з очима на пів екрану і маму, якої ніколи не існувало.
***
А тим часом журналіст з передової, який дійсно писав про трагедію в Куп'янську, набрав… 38 вподобайок.
Бо в нього не було ведмедика. І черевичка не було. Була тільки сувора правда війни. А вона без лапок і без хайпу.
🎯 ПІСЛЯМОВА
Коли ШІ пише сльозливі історії,
а ти їх репостиш, то не забувай додати ремарку:
«Це художній витвір. Будь-який збіг із реальними подіями випадковий».
Малюнок Oleksiy Kustovsky.