«Ви не відстала країна, ви просто не організовані». Ці слова сказав мені Норберт Нойгауз в шахті командного пункту управління ядерною ракетою музею стратегічного озброєння. Навколо нас було космічне обладнання 70-х років, яке, тим не менше, вражало рівнем технологій. Ще більший шок ти отримуєш від усвідомлення як сильно ми скотились в нікуди, маючи на своїй території такого рівня технології. Тоді я вперше задумався про те, що сотні книг по типу «чому нації занепадають» не дають реальних відповідей на наші проблеми.

Кожна нація має три типи ресурсів: людські (населення), матеріальні (поклади, кошти, цінності), часові (історія та майбутнє). У кожної нації різний обсяг цих ресурсів, але з історії ми знаємо, що обсяг на успіх не впливає. Так, Японія стала успішною будучи дуже обмеженою в матеріальних ресурсах, в той час, як Нігерії це не вдається з колосальними покладами нафти.

Нобелівські лауреати, чинні і майбутні, зламали не один спис у пошуках правильної відповіді на це питання. Втім, більшість їхніх робіт зводиться до банальної констатації – «вам не повезло». Так, автори популярної «чому нації занепадають» придумали просте пояснення успішних і не успішних націй: інклюзивні та екстрактивні інститути. Якщо є інклюзивні інститути, панує демократія, відкритий доступ до ресурсів – нація процвітає. Якщо є авторитаризм, клієнтелізм, картелі чи олігархи – нація занепадає. Однак, коли доходить до відповіді на питання: як досягнути цих інклюзивних інститутів, то тут концепція авторів починає серйозно хитатись. Так, ще в книзі автори говорять, що для запуску реформ і процвітання потрібно зробити коаліцію з тих, хто виграє від цього. У пізнішій публікації вони вже кажуть, що це може не спрацювати через: силу і природу соціальних норм та неформальних інститутів.

Правда ж полягає у тому, що успіх нації визначає наявність четвертого ресурсу – віри. Віра є тим ресурсом, який перетворює час, людей і матеріальні ресурси на організацію. І мова тут, зовсім, не про релігію, а про віру взагалі. Людина, яка вірить, що виграє олімпійську медаль, організовує свій час, сили і гроші виключно в цьому напрямі. Нація, яка вірить повернення окупованих територій, модернізує армію, укріпляє економіку, створює політичні союзи, і чекає десятки років на шанс їх повернути. Нація, яка вірить, що її місія захищати свободу по всьому світу, будує авіаносці, дрони, і втручається в конфлікти по всьому світу, по – факту створивши не бачених розмірів глобальну економіку.

Віра завжди є первинною по відношенню до організації. Якщо ви вірите в демократію – ви організовуєте вибори, якщо в комунізм – то організовуєте партію, вірите в сильного лідера – взагалі ніякі вибори не робите. Віра має значно більше значення ніж ваші ресурси. Норвегія і Росія обоє багаті на нафту, але життя кардинально відрізняється. Саме тому, що норвежці вірять в відповідальність перед майбутніми поколіннями, а росіяни вірять в велич і силу власної армії. Ресурси обох цих країн йдуть в тому напрямку, куди їх спрямовує їхня віра.

Колись у французького історика Арона я прочитав, що Наполеон вважав прусаків циганами Європи, а Бісмарк в 1854 році писав, що Прусія нагадує пуделя без хазяїна. Вже через півстоліття перед нами була передова світова держава с претензією на глобальне домінування. Що змінилось? Невже якийсь неймовірний ресурс було винайдено в Німеччині? Ні. Перемога над Австрією та Францією створили колосальну віру в особливість німецької нації. За короткий час ця віра і перетворила німців на ту машину, якою ми захоплюємося і сьогодні.

Чи спрацює цей ресурс в Україні? У мене є приклад – відповідь, яку насправді знає кожен з вас. Кажуть, що ми не вміємо домовлятись, не віримо в свої сили, не вміємо грати в довгу і тому подібне. Але, тим не менше, у кожному навіть дуже бідному селі ви зустріните цілком пристойну церкву, а може й дві. Мені доводилось в особливо бідних селах зустрічати церкви розміром з собор. Задумайтесь, збудувати церкву – не легке завдання. Слід організуватись всім селом, і робити внески різних розмірів, при чому церква – це дуже коштовна історія. Також це складний архітектурний об'єкт, який потребує кропіткої і тривалої роботи: 10-15 років. І нам українцям це вдається.

Але, водночас, в цих же селах ви рідко побачите натяки на цивілізацію, не залишені радянським союзом. Відсутність доріг, освітлення, каналізації, спортмайданчиків, відсутність часто навіть вивезення побутових відходів – все це мова про те ж саме село, яке може тривалий час будувати церкву. В чому ж різниця? Виключно у вірі. В церкву люди вірять, а в державу –ні.

Коли я чую і читаю про наші колосальні ресурси і талановитих людей – я розумію, що це ні про що. Поки не буде четвертого ресурсу – інших три просто статистика. Адже ефективне використання цих ресурсів є питанням нашої організації. У що ж ми віримо? В себе. Всі вірять в себе. Тому кожен вкладає в себе, тягне щось для себе, для своїх, думає про себе. Кожен за себе – ось наша організація. Саме тому будь-який крок вперед створює два назад. Бо не можна зробити добре для всіх, там де всі тільки за себе.

Створити нову віру в країну, в націю – ось єдиний шлях перестати занепадати. Єдиний шлях – це організуватись і дати бій загрозам нашого існування. А поки індивідуальна самоорганізація кожного з нас завжди буде програвати продуманій колективній організації Росії, ЄС чи США.