Продовження пародійної квазідисертації про «загадочную русскую душу». Це початок розділу про росіянський культ царя-батюшкі, а точніше пахана-батюшкі і про принципову неможливість відмови від нього росіянського народу.
§3. «ГРОЗНО, СТРАШНО, А БЕЗ ЦАРЯ НЕЛЬЗЯ», АБО ПУТИН-ЧУДО КАПУСТНОЕ С ГРИБАМИ
У заголовку в лапках – одне з російських народних прислів'їв. А ось ще одне — «Без царя – земля вдова». Важко уявити собі аналогічні українські прислів'я. Так само неорганічно виглядало б у російському фольклорі українське «Рабів до раю не пускають».
Звідки ця різниця? Чому так багато росіян ностальгують за монархією і за СРСР, а українцям ці теми нецікаві? Чому канонізуть розстріляного більшовиками Миколу II, абстрагуючись від санкціонованого «Святим Великомучеником» розстрілу сотень людей під час «кривавої Неділі» 9 січня 1905 р.? Чому правителі Росії користуються майже абсолютною народною підтримкою, а в Україні всенародного «одобрямса» не виходить: якого б президента не обрали, завжди зберігається значний відсоток тих, хто його критикує і категорично не сприймає?
Колись, пам'ятаю, дивився російський телевізійний багатосерійник про Михайла Ломоносова, в якому висвітлювались маловідомі деталі його біографії. Вразило, скільки уваги й часу було приділено роботі Ломоносова над одами, присвяченими імперським монархам і перемогам «российского оружия». Якщо вірити серіалу, то якась чергова хвалебна ода на взяття чергового Хотина була не меншою віхою його біографії, ніж відкриття у хімії, фізиці, астрономії. Подумалось, що російські творці серіалу все ж принижують свого знаменитого вченого, міряючи по собі. А пізніше познаходив ті ломоносовські оди і задумався. Од виявилося багато. Зміст – специфічний. З огляду на попередній розділ, я ще міг сяк-так зрозуміти, чому Ломоносов щиро захоплювався черговим військовим нагинанням «россами» шведів-прусаків-турків-татар і взятими трофеями (наприклад, в оді «Первые трофеи Его Величества Иоанна III через преславную над шведами победу августа 23 дня 1741 года»). Але не вкладалося в голові, як міг такий великий вчений, першовідкривач законів природи (принаймні, так його позиціонують самі росіяни), а значить вільно й нестандартно мисляча людина (тобто опозиціонер і бунтар по визначенню) вести себе як сучасний офісний лизоблюд з його паточно-солодкими вітальними буклетами до дня народження начальника відділу Петра Григоровича чи головного бухгалтера Тетяни Михайлівни («Ода на прибытие из Голстинии и на день рождения Государя Великаго Князя Петра Феодоровича 1742 года февраля 10 дня", "Ода, в которой Ея Величеству благодарение от сочинителя приносится за оказанную ему высочайшую милость в Сарском Селе Августа 27 дня 1750 года"). Мені важко уявити у цих ролях Ньютона, Лавуаз'є чи Гельмгольца. А може Ломоносов просто був змушений таке писати? Та наче б то й не був настільки підневільним… Все стає на свої місця, коли розумієш: творці серіалу не брехали – знаменитий вчений не прикидався і не вислужувався, він був щирим і писав по велінню душі.
Точно так само українцю, наприклад, важко зрозуміти, як може не тільки напівграмотний плебс, але й навіть високоосвічені, думаючі, здавалось би, росіяни, часто авторитетні не тільки всередині країни, вважати Путіна дарованим Росії Богом і співати панегірики цій явно закомплексованій, безжальній, позбавленій людських емоцій істоті? Іноді пояснюють це тим, що насправді то вимушені панегірики – просто бояться. Чи намагаються вберегти свій бізнес, театр, кафедру, посаду. Або хочуть отримати якісь преференції від влади. Буває й таке, але це не вичерпне пояснення. Бо російська душа щира. Вона щиро й самовіддано обожнює владу.
Жив колись в Росії і бачив це обожнювання на кожному кроці. Ось бабуся з дідусем, перебиваючи один одного, голосно кохають Путіна у трамваї: "А как он по-немецки говорит! Лучше немцев. И мужественный. Наконец-то повезло России с правителем! Да просто некого рядом поставить в мире! Разве что только Сталина". Подібні освідчення чув від різних людей неодноразово: ті, що попростіші, люблять відкрито й істерично, освіченіші – інтелігентно-стримано, культурно. Але теж душевно. Ні, росіяни іноді лають владу. Але щоб царя... Тільки у випадках, коли "Войско взбунтовалось: говорят, царь ненастоящий!" (©). Тут не той випадок. Пам'ятаю, як на колишній російській роботі колеги обурювалися зухвалою поведінкою прикормлених владою "Наших" на Селігері. А я їм: "Чему удивляться? – Это ж путинюгенд!". Всі раптово замовчали і якось дивно на мене подивились…
Ще епізод: там же ті ж колишні колеги по службі говорять про Путіна. Пам'ятаючи попереднє, відмовчуюсь. Світлана Петрівна, огрядна жіночка передпенсійного віку з захватом, мрійливо так: "А какое у него тело!...". У цьому обожнюванні щось явно еротичне. У 30-х доброчесні німецькі фрау кричали "Хочу дитину від Гітлера!". Кілька років тому те ж саме і так само істерично кричала у натовпі жінка з Саратова. Тільки про Путіна…
В Росії ви всюди побачите різні зворушливі прояви любові росіянців до свого бога:
портрети Путіна в різних стилях і різної вартості (включно з кітчевим райдужним Путіним роботи Нікаса Сафронова за майже 7000 $), футболки з Путіним, гобелени з Путіним, скульптури і барельєфи Путіна в бронзі, міді, гіпсі, пластику, порцеляні й дереві, колекційні фігурки Путіна, ляльки Путіна, Путін-римський патрицій, Путін-билинний богатир, Путін-розчепірений дзюдоїст, Путін-Джеймс Бонд, Путін-сільничка, Путін-музична колонка, Путін-перечниця, Путін-флешка, Путін-пєльмєшка, Путін-аджика, Путін-помідорка, Путін-матрьошка з дивним предметом за щокою (який смутно нагадує стісняюсь сказати що), Путін з мєдвєдєм, Путін з Медведєвим, Путін з собакою, Путін з конякою, Путін голий (показаний по пояс зверху), Путін одягнений (варіанти: в чорні окуляри, в пілотку, в офіцерський кашкет, в шолом, в костюм, в лати, в кімоно), Путін з доброю посмішкою на вустах, Путін з гранатометом, Путін з теличкою, Путін з прапором, Путін з земною кулею, Путін з сльозинкою на очах, Путін з автоматом в руках, Путін на монеті, Путін на канхветі, Путін на шоколадці, Путін на консервній банці, Путін на шкатулці, Путін у шкатулці, Путін на рублі, Путін на бухлі, Путін на копилці, Путін на мобілці, Путін на брелоку, Путін на запальничці, Путін на баклажці, Путін на наперстку, Путін на туалетній воді, Путін на купальнику, Путін на трусах, туалетне мило в формі Путіна і з запахом Путіна (невеличке і слизьке — для будь-якої росіянської задниці піде), здоровенний Путін посередині сімейного ложа і на кожній подушці (підозрюю, що ночі утрьох з Самим доставляють подружжю більший градус оргазму).
А це Путіни-Геракли з виставки "12 подвигов Путина" до Дня народження Сонцеликого. Всі 12 подвигів з описами не буду виставляти – у непідготовленої людини може або дах поїхати, або пупок розв'яжеться від сміху. Ось лише кілька "подвигів" від одного з авторів (схоже, пацієнта психіатричної клініки):
1. Коротконогий карлик Путін без плечей — з руками просто від голови душить обв'язаного вибухівкою терориста. Невже Моторолу?! Бо наче б то все сходиться: Моторило карлик, але Пу ще менший, тому попросив бородате чмо у ліфті стати на коліна, щоб можна було дотягтися до горла, задушив, а потім дистанційно підірвав його вибухівку – лише кісточки з ліфту в мішок змели…
2. Путін в жіночій нічній сорочці збиває з лука американські бомбардувальники в Сирії (ось, виявляється, хто скидав бомби на школи й лікарні в Алеппо!).
3. Путін в памперсах з мечем проти чотироголової тварюки: голова США вже відрубана, залишилися ще голови Японія, Євросоюз і Канада, Японія ще дихає санкціями, але корона з неї вже впала…
А є ще й "говорящая ручка Путин В.В. за 880 рублєй", реклама якої обіцяє: "Обладание ею позволит быть ближе к власти". На чудо-ручку начеплена макітра Путіна, натискаючи на яку ви почуєте в запису сім епохальних висловлювань Сонцеликого (інструкція до ручки пробиває на сльозу: "Смелый, прямолинейный, уверенный в себе, настоящий лидер – достаточно нажать кнопку, чтобы стать частью этого величия").
Хоча особисто мені все ж найбільше подобається овочевий салат "Путин. Чудо капустное с грибами".
Не можу дочекатися, коли у якутського скульптора, автора знаменитого "пєтуха із говна" та інших скульптур з цієї ж специфічної субстанції, нарешті дійдуть руки і до Владім Владімича. Хоча щось мені підказує, що спроби вже були, але ввічливві люди в однакових комстюмах порадили маестро не експонувати шедевр…
Далі буде