Невдовзі після першого Майдану почув дуже точну, як мені тоді здавалось, характеристику українського політичного життя в порівнянні з тодішнім московитським: російське політичне життя схоже на кладовище, українське – на психіатричну клініку.
Пізніше почав приходити до висновку, що все ж не на дурку воно схоже, а на цирк. Зі своїми клоунами, еквілібристами — стрибунцями з фракції у фракцію, унікальними акробатами з супергнучкими хребтами, дресирувальниками зі своїми прирученими тваринками. З артистами оригінального жанру, які жонглюють обіцянками й популістичними лозунгами. З гігантськими маріонетками і тими, хто ними керує. З політичними фокусниками, які мають зайві тузи в рукаві і своїх підсадних «качок» у залі. Але цікавих таких фокусників-ілюзіоністів, які спочатку просять у публіки на час купюри і цінні речі, а потім: «Абракадабрра!» — все це розчиняється в повітрі і… вже ніколи не повертається власникам. Одним словом, не просто цирк, а блядський цирк.
А потім один мій російський знайомий (до речі, чи не єдиний з моїх мордорських знайомих, який так і не став ватою, незважаючи на телевізор) сказав мені, що в їхній Думі теж іноді буває цирк, «но наш цирк агрессивный, злобный и жестокий, а вот в вашей Раде он какой-то более гуманный, что ли — как будто розами декорированный». Дійсно, не блядський, а розенблядський цирк.
Все це я згадав, коли дивився засідання Ради, присвячене зняттю недоторканості з декого з цієї зграї. Всі це бачили, і всі, думаю, плювалися, як я.
А комусь, може, й хотілось кинути в телевізор чимсь важким, коли недавня зірка кінофільму від НАБУ з обличчям, яке викликає повну довіру, зверталася за співчуттям до простих українців – бо ж зараз, після того, як агент НАБУ під прикриттям нарив фактів, знімуть недоторканість з нього, «а завтра це все чекатиме на всіх вас!». Цей клоун дійсно не розуміє, що ми, ті самі прості українці, від початку не належимо до їхньої «касти недоторканих»? Що з нас нічого в цьому сенсі зняти, і, на відміну від нього, ми зовсім не захищені від ментівського і суддівського свавілля? А те, що хтось може чесно жити зі своєї праці, замість гребти до кишені чуже і брати хабарі, йому, схоже, взагалі в голову не приходить!
Одним словом, подивився я на цей розенблядський цирк, коментувати роздумав, а віршик все ж написав – треба ж було своє обурення у щось вихлюпнути. Сублімація…
Шапіто в Верховній Раді: на арені розенбляді!
Розенблядєй розенбляді звинувачують у зраді:
Суд за стирене бабло — аби жодне не втікло.
Всі з мандатами в кишені і не вперше на арені.
Ось, одягнута в Версаче, розенблядь чергова плаче,
Що її, невинну лядь, хочуть, суки, розстрілять.
А вона ж-бо (свідок — небо) піклувалась не про себе!
І гребла собі в кишеню завжди з думкою про Неню!
Ось вже інша розенблядь виповзає виступать:
«Ви займаєтесь баблом, а навкруг — такий облом...
Війни й горе на планеті... А імпічмент де Канхветі?
Поки скрізь у світі зло, нас судити — западло!».
А тим часом — черга в стаді для нової розенбляді:
«Ви не те назвали злом, схоже, вам подумать — в лом,
Той, хто каже: „Красти — зло“, — ось хто істинне мурло!
НАС судити за бабло?! — нападе ж тоді Хуйло»!
Все, дискусії скінчились — розенбляді притомились,
Ось і вирок: «Розенблядь холостими розстрілять!».
Розстріляли, посміялись, із розстріляним обнялись,
І уся ця розенблядь в ресторан пішла гулять...
Не дивуйтесь, тьоті й дяді, ні корупції ні зраді,
Поки в нас в Верховній Раді розенблядь на розенбляді.
Якщо будем вибирати в Раду різну розенблядь,
Від нащадків нам чекати лиш презирства і проклять.
