Знаю, кого першими будуть чіпляти на ліхтарях, якщо вибухне бунт ошуканого, обдертого до липки і зрадженого в найкращих почуттях народу. Багато хто вирішить, що дуже живописно на ліхтарі виглядатиме суддівська мантія з кишенями натиреного і наколядованого.
Мова, звичайно, не про тих чесних суддів, які вірні суддівській присязі, яких неможливо купити. Ними я захоплююсь, розуміючи, наскільки важко їм чесно виконувати свій обов'язок у сьогоднішній суддівсько-прокурорській системі, опираючись тиску «збоку» і вказівкам «зверху».
Але дуже боюсь, що у випадку вибуху народного гніву розбиратись не будуть. Бо сьогоднішній український суд у більшості народу асоціюється зовсім з іншими суддями. Тими, хто рахує гроші на кілограми, кому «корисні» зв'язки, котеджі, більше схожі на середньовічні замки, автомобілі вартістю у їх столітню зарплату замінили совість, порядність, вірність професії. Які втрачають людську подобу, з готовністю стаючи співучасниками корупції, насильства, державної зради і вбивств.
Хитре й жадібне чмо у суддівській мантії з чумайданом тугриків під пахвою виявилось сильнішим за палаючі шини, барикади, героїзм і загиблих героїв.
Завдяки цій кодлі у чорних балдахонах ми досі не змогли помститися за Небесну сотню, на керівні посади всілися ті, хто душив Майдан, відпускаються сепаратюги й терористи і арештовуються захисники України, а гроші з наших кишень зі свистом і безкарно зникають у кишенях «еліти нації».
Завдяки їм у новій поліції поновлюються «старі перевірені кадри» (чи не тому звільнилась за власним бажанням Хатія Деканоїдзе, не бажаючи нести відповідальність за те, у що трансформується її дітище?).
Завдяки їм у новостворені підрозділи МВС спокійно вливаються колишні майданівські беркутівці.
Завдяки їм шуфричі, жопкіни, кернеси, муранови і їм подібні вілкули знахабніли і почали відкрито над нами насміхатися.
Кернесам дивно, як вони могли трястися від страху після перемоги Майдану? Чого боятися, кого? Нічого ж не помінялось — навкруг всі свої!
Муранови можуть стібатися над тими, хто захищає грудьми Україну від агресора, називаючи це «войнушкой».
Жопкіни і їм подібні побачили, що відкупитися можна від чого завгодно — будь ти хоч тричі Чикатило.
Вілкули зрозуміли, що можна спокійно «повертати все взад», тепер вже навіть не ховаючись за патріотичні проукраїнські гасла.
Дякуючи тваринам у мантіях зло не тільки не покаране, а навпаки — торжествує і благоденствує, а суспільство втрачає віру у будь-які зміни до кращого.
Пасіонарність, жертовний патріотизм і енергія українського суспільства змінюються розчаруванням, соціальним песимізмом і апатією.
Уявляю як суддівська наволоч десь на «мєждусобойчику» у дорогому ресторані регоче над нами, наївними українськими лохами-голодранцями.
Я не жорстока людина, я не хочу нового кривавого Майдану. Де люди не будуть співати пісень, організовувати Вертепи, розписувати квітами каски і розвішувати веселі сатиричні плакати. А будуть розвішувати корупціонерів, державних чиновників і суддів.
І не факт, що не постраждають невинні. Бо не завжди будуть зупинятися, щоб визначити, правий, чи винуватий. Бо дістало. Бо лють переповнює. Бо не буде суду з захистом адвокатів і випусканням під заставу. Хоча б тому, що нікому буде судити — весь той суд бовтатиметься на ліхтарях вздовж Хрещатика.
Але чи багатьом буде їх жаль? Чи багато знайдеться охочих заступитись за них?
Тому краще б вони одумались сьогодні. Поки ще не пізно...
