site.ua
член клубу

Продовження пародійної «дисертації» про «загадочную русскую душу». Це закінчення розділу «Вічний Дєнь Побєди»

…У хронічній же формі росіянське «побєдобєсіє» триває постійно, змушуючи росіян звідусіль виколупувати «російських героїв-переможців» і накачувати ці, часто нікчемні, а часом придумані фігури до розмірів дирижаблю «Гінденбург». Як один клоун в цирку накачує іншого велосипедним насосом, так що скручена, пом’ята фігурка розправляється, піднімає руки і розпухає схованими під одежею балонами.

Так з’являються фігура «великого героя земли Русской Александра Невского» (в дівоцтві татарського запроданця, зрадника і ката Вільного Новгорода) і цілих 28 фігур «героїв – Панфіловців» (які не існували в реальності). З найновіших – фігурки «героїчного «Беркуту», що протистояв бандерівським фашистам на Майдані», і гоп-компанія мавпоподібного Мотороли, який похвалявся особистим розстрілом 15 українських полонених. «Взвод Моторолы в бою» (олово) можна купити в Росії всього лише за 300 рублів. «Беркут» теж там продається. Вкупі з «Главкомом Стрєлковим». І теж задешево.

Окрема тема - діти в контексті побєдобєсія.

Дитсадівці, одягнені в гімнастерки, плащ-палатки, пілотки і чоботи, немовлята з пустушками, підперезані солдатськими ременями, колони дитячих колясок, задекорованих

під танки, бронетранспортери і літаки, - все це шокує цивілізовану людину, але зовсім не бентежить пересічного росіянина. Більш того, сприймається ним як привід для гордості. Звичайно, в основі цього знову цілеспрямована державна зомбо-пропаганда. І тільки сліпий не побачить схожості з мілітарним вихованням дітей і підлітків найодіознішми тоталітарними і фашистськими режимами, включно з гітлерівським.

Але ще важливіше тут інше - з якою готовністю «бідний, пригноблений своєю владою народ» реагує на нав'язуваний йому ідеологічний посил. У попередній частині я писав: іноді виникає враження, що ідеал росіянина - вирости й бути обраним для принесення в жертву. Схоже, це не просто «фігура рєчі», а щось цілком реальне. Подивимося на ось цю фотографію з репортажу про конкурс дитячих колясок до Дня Перемоги в Примор'ї чотири роки тому. Коляска з написом 03 (телефон «швидкої», мабуть, натякає на санчастину, військовий госпіталь, медсестрер на передовій). У мережі гуляє фейкова версія цього фото з написом 200 (тобто, «вантаж 200»).Справжня, оригінальна фотографія – ось ця. Але чи так вже кардинально все міняє заміна цифр? Фейкова переробка всього лише загострює, гіперболізує основне враження від цього фото: батьки підсвідомо готові принести своїх малолітніх дітей в жертву мілітарним примхам своєї держави - чи то у вигляді закривавлених содат в траншеях і біля важелів військової техніки, чи то у вигляді шматків м'яса в госпіталях. Скажете - натяжка? Тоді подивіться на ось цього скривавленого хлопчика-солдата з календарика, не так давно причепленого на тіну в одному з російських дитсадків... Деякі древні народи, заклинаючи перемогу, кидали своїх немовлят в розпечене нутро мідного ідола Молоха (або клали в його розпечені руки, де жертва смажилася живцем). Полум'я в утробі російського Молоха давно вже гуде, постійно підживлюване владою і солідарним з нею народом. І немовлята (свої й чужі) давно готуються в жертву Молоху. Теж в ім'я якихось перемог ...Тому легко уявити, як вирослі з дитинства в такій атмосфері діти, з благословення таких ось батьків будуть готові їхати за тридев'ять земель знищувати тих, на кого вкаже пальцем влада. Зовсім не бентежачись смородом трупів убитих ними незнайомих людей в чужій незнайомій країні. І анітрохи не сумніваючись при цьому, що вони - представники самого мирного і співчутливого чужому горю народу планети. Народу з «загадочной русской душой». Дійсно «загадочные»: куди не припруться душевні росіяни нести щастя «русского мира» - все навколо загадять.

Здавалося б, логічно, щоб перемога в Світовій Війні, на вівтар якої покладено стільки життів, згадувалася як величезна трагедія людства, як пам'ять про ті мільйони загиблих, як застереження нашого мудрого досвіду військовому божевіллю. Як обіцянку загиблим, що ніколи не повториться той масовий психоз одуріння своєю військовою могутністю і величчю свого свого незрівнянного фюрера під масштабні паради з демонстрацією оспіваного Лені Ріфенштайль «тріумфу волі», з ейфорією від унікальності своєї великої раси, яка створена перемагати, панувати й рятувати світ від загрози з боку неповноцінних рас, своєю готовністю стирати з лиця планети цілі народи, анексувати чужі території під приводом захисту «своїх» і просто по праву сильного, з мріями про тисячолітній Третій Рейх. Чим світ ставиться на межу знищення ...

Тому проводиться ... масштабний парад на Червоній Площі, з демонстрацією військової могутності і тріумфу волі, оспівуваного місцевими Лені Ріфенштайль - Олександром Прохановим і Захаром Прилепіним, з оргазмом від свого незрівнянного фюрера («Путин - президент мира!», «Есть Путин – есть Россия!»), з ейфорією від унікальності своєї великої раси, яка створена перемагати, панувати і рятувати «деградуючий світ» шляхом поширення «русского мира», з готовністю анексувати чужі території під приводом захисту «своїх» і просто по праву сильного. Про Світову війну (яка почалася не в 1941 - з нападу Німеччини на недавнього союзника СРСР, а в 1939 - зі спільного нападу Німеччини і СРСР на Польщу) майже не говориться. По-перше, згадувати про союзництво з Гітлером в той час, коли Європа вже воювала з ним, якось той… невдобно. А, по-друге, набагато вигідніше вважати це, в першу чергу, Вітчизняною війною, війною Росії - одноосібної переможниці гітлеризму. З акцентом на унікальності свого створеного перемагати народу, рятівника світу від загрози з боку грузинських і молдавських фашистів, європейських педерастів, бЕндерівського нацистів, американських імперіалістів (потрібне підставити). З офіційним дозволом (Держдуми своєму Фюреру) на введення військ в чужу країну. З неофіційними розмовами про те, що це має робитися по праву сильного, «по праву руссского», тому що росіяни - вища раса, а «чорножопих чурок» треба стерти з лиця планети. Хохлів краще - в крематорій (© Іван Охлобистін). З мріями про відновлення Імперії на чолі з Москвою - Третім Рейх ... пардон, Третім Римом. І з готовністю заради всього цього стерти на порох хоч половину планети. Чим світ ставиться на межу знищення...

На неофіційному, побутовому рівні взагалі все відвертіше і чесніше - не треба прикидатися перед світом хорошими. На цьому побутовому рівні сила завжди цінувалася вище справедливості. Часто вона і була справедливістю. Відоме кіношне «У чому сила, брат? - У правді! » - це дійсно про росіян. Треба тільки врахувати, що правда для них зазвичай була синонімом сили. З цією поправкою афоризм буде виглядати так: «У чому сила, брат? - В силі!". Перед вами типовий зразок парадоксального російського коану. Осягається не розумом, а душею. Найкраще - «загадковою російською душею».

Сильна і безжальна влада - це взагалі один з головних фетишів росіянина. Росіяни багато чого можуть покірно стерпіти - і бідність, і голод, і несправедливість, і терор влади ... Одного вони стерпіти не в змозі - слабкого правителя. Тоді-то і починається: «А царь-то, говорят, не настояший! ©». Причому, гуманність, незвіроподібність і демократизм правителя теж сприймаються як слабкість. Так було в усі часи. Це з відомої книги «Правда про Росію» французького маркіза де Кюстіна, який відвідав Росію на початку XIX століття: «Цей народ вважає покору найвищою чеснотою і зберігає тиранію для своїх нащадків. Де-інде Івана Грозного визнали б чудовиськом, яке постало з пекла, і відраза до нього жила б у поколіннях. У росіян навпаки: тиранія Грозного викликала у них подив, повагу і любов. Коли він помер, вся нація, включаючи дітей закатованих ним жертв, оплакувала його смерть...».

Колишня російська знайома якось хвалилася своєю сміливістю - мовляв, в школі за часів «розвінчання культу особи» їм розповідали про злочини «батька народів», а вона не побоялася - встала і сказала, що Сталін був хороший, а його сьогоднішні викривачі – зрадники Росії. Я тоді запитав її, а в чому, власне, сміливість - виступити з незгодою, коли знаєш, що нічого тобі за це не буде? А чи виступила б так з незгодою за часів «хорошого Сталіна», коли знала б, що після цього - всю сім'ю в Гулаг, а тебе - можуть і до стінки? Сьогодні відважна виступальниця підтримує Путіна, радіє «кримнашу» і таврує «українських фашистів»...

Неправда, що росіяни не люблять нежорстоку владу – вони її зневажають. Неправда, що не сприймають демократичних керівників – вони їх ненавидять. «Дєрьмократ» і «лібераст» - одні з найпопулярніших у сучасній Росії словоформ. З презирством згадують Хрущова з

його відлигою 60-х і моляться на Петра I, який сам вбивав слуг голими руками, навчав катів, як правильно треба рвати ніздрі щипцями, і закатував власного сина. Люто ненавидять Горбачова, при якому народ став потроху відвикати боятися, і люто поважають «успішного менеджера» Сталіна з його мільйонами в Гулагівських концтаборах, нічними воронками і прислуханням до кроків у під’їзді – по мене, чи по сусіда? А позбавлена людських емоцій Бліда Міль з усмішечкою «Она утонула», з кривавою різаниною проти народу, який офіційно позиціонувався братнім, і погрозами світові ядерною війною, переганяє у симпатіях Сталіна. А якби почав особисто катувати «дєрьмократів» і «ліберастів», полюбили б ще більше.

ВИСНОВКИ 2

Культ сили і військових перемог будь-якою ціною - одна з тих самих головних «скрєп» російського суспільства, один з трьох елементів тріади, що виросла на грунті російського комплексу території. Запит на владу, яка «залізною рукою», не рахуючись ні з якими жертвами, задовольняла б постійний свербіж територіальної експансії, живе в російському суспільстві постійно. Правителі в Росії завжди любі народу - вони такі, яких жадає «загадочная русская душа», інші відсіваються «природним всенародним відбором». Тому хто б в Росії не прийшов до влади, в результаті це завжди виявиться Іван Грозний чи Сталін. Або Путін.
Тому на росіянина не подіють аргументи про деспотизм його влади, про загрозу репресій, про жорстокість не тільки з чужими, але і з своїми. Для нього це не недолік. Росія любить жорстоких. Жорстоких переможців. Ціна не важлива. Найближчий аналог – пахан на зоні. Зона – Росія. Пахан повинен бути жорстоким, інакше не поважатимуть. Але Пахан Росію не нагинав. Росія сама з завмиранням серця чекала, коли ж нарешті прийде той, єдиний, хто її нагне. І він явився у променях вранішньої зорі. Верхи на стерхові у кімоно. З амфорою під пахвою…

Далі буде

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації