fbd9af05b3-1e5892e7f8c6.jpg

Найкраще видно — з дивана. Бо ти ж зайнятий якоюсь справою, концентруєшся на ній, думаєш, як краще зробити, куди важливіше поїхати, раком стоїш над якоюсь хєрньою, що не виходить такою, як ти бачиш її у своїх мріях. А твій друг сидить на дівані, перемикая канали та юзая дешевий інет на дорогому айпеді. І все знає та все бачить.

І він також вболіває за країну, просто зараз відйшов трохи від справ. Може і поруч на Майдані стояв, може ти йому допомогу в армію возив. Хороша людина, взагалі- то. Просто трохи втомився, на діван присів, а зіскочити поки не вдається. Діваноголік в родині — горе, кароч.

А тут знов якийсь срач. І поки ти продовжуєш сумлінно робити свою справу — тобі вже пишуть, дзвонять друзі, що бачать в тобі архимедівський важель. Точка опори на дівані під дупою є, на тебе натиснеш — і перевернеш світ нах. А так, як він друг тобі ( іноді навіть фейсбучний), то дзвонити — писати, що і як тобі робити — буде саме тобі. Бо ти в них справжній друг, а всі інші твої друзі, що мають іншу точку зору — агенти путіна. І він на сто відсотків знає, що де і як, хоч ти проїхав цей блокпост годину тому.

У непрості часи живемо. Коли ти маєш можливість отримувати інфу із першоджерела, з'їздити та подивитись власноруч, подзвонити або написати для перевірки друзям — знайомим, що депутатствують, радять політикам або воюють — все одно тобі пишуть з дивана, що ти за своєю гітарою не помітив чогось, що добре видно саме з чиєїсь приватної дупи. І що прапор тобі треба взяти ось такий.

Я вже давно помітив, що людина з двома прапорами в руках найчастіше виглядає як дебіл. Якщо вже несеш прапор України — то інший зайвий.

Друзі, всіх люблю, але і ви не зайоб@йте.

Наостанок процитую Жадана.

«Нормальний чоловік, тверезий, дорослий, інтелігентний. Навіщо він мені все це говорить? – Подумав я.

- Та пішов ти на х@й, — кажу йому, щиро обіймаючи на прощання.»